Зливана каша — кулінарний феномен Дніпропетровщини
Приготування цієї унікальної страви — це швидше обряд єднання між людьми, ніж кулінарний процес, тому рецепт тут відходить на другий план. Зливана каша — це справжній кулінарний феномен Дніпровщини. Розповідаємо, чим вона особлива та чому потрапила у до переліку нематеріальної культурної спадщини України.
Каша-перформанс
Чого ви очікуєте від хорошого рецепта? Наприклад, такого, як ми публікуємо тут, на сайті «Шуба». Певно, детального списку інгредієнтів, в ідеалі — з альтернативними варіантами, а також зрозумілого покрокового опису процесу приготування.
Але існують рецепти, для яких не існує чіткого переліку продуктів. Щобільше, готовий результат залежить не тільки від майстерності кухаря, а ще й від кількості тих, хто прийде страву готувати.
Саме така традиційна страва 2023 року потрапила у Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України. Вона походить зі смт Каранаухівка поблизу Кам’янського в Дніпропетровській області. А її приготування — це, по суті, колективний обряд, а не лише кулінарний процес. Називається цей національний скарб зливаною кашею.
Власне, з назви й можна зрозуміти принцип, за яким її готували. Коли весняні польові роботи добігали кінця, мешканці Карнаухівки вбирались у святковий одяг, сходилися на якесь знакове місце просто неба і зносили з собою, чим були багаті. Хтось приносив крупу — пшоно чи рис, хтось брав із собою картоплю, від когось було сало, масло, яйця чи курячий гуляш або й цибуля.
Усе принесене добро разом зі спеціями в процесі приготування зливалось у готовий наїдок, який споживали також гуртом.
Отож, жодного рецепта, адже зливана каша — це скоріше кулінарний перформанс з потужною традицією «народного» тімбілдингу.
Народний тімбілдинг
Суть приготування зливаної каші полягає навіть не в тому, щоби всіх ситно нагодувати. А в тому, зріднити людей між собою, перетворити сусідів на справжню громаду. Бо хоча під час приготування страви й була господиня, відповідальна за весь процес, долучитись до нього випадало кожному та кожній, хто тільки побажав. І це насправді єднало і навіть ріднило людей.
Етнографи припускають, що подібні кулінарні сходини були поширені не тільки в Карнаухівці, але й у інших регіонах України. До речі, у селищі, на гербі якого зображений козак із казаном каші, практикують спільне її приготування і досі.
Однією з хранительниць рецепта є місцева жителька Тамара Морозенко. Вона розповіла «Суспільному», що зберігає у себе вдома казан на 75 літрів, старовинну копистку, що отримала у спадок, і велетенську сковорідку спеціально для обряду зливаної каші.
За технологією господині, у казані спочатку кип’ятиться вода, до неї додають картоплю. Поки вариться бульба, готується засмажка — на витопленому салі смажиться цибуля, до неї додається порізане м’ясо, а для аромату ще й тушкованка. Після того, як все це звариться з крупами, жінка приправляє кашу вершковим маслом та яйцями.
Каша повинна варитися з добротою, з любов’ю… І якщо людина з любов’ю і добротою варить, каша насичується енергією і виходить тоді зовсім смачна.
Тамара Морозенко
Місцеві мешканці згадують, як ще в дитинстві любили збиратися на приготування зливаної каші. Кажуть, що у Карнаухівці так повелося ще з часів заснування селища козаком Семеном Карнаухом у 1737 році. І досі свою версію рецепта кожна хранительниця передає дітям. Пані Тамара Морозенко, наприклад, планує із часом стати гостею на сходинах, де кашу готуватимуть її син та невістка.
Зараз зливана каша є неабиякою туристичною принадою в Карнаухівці. На обряд приготування страви приїздять з інших міст та сіл. Причому люди прагнуть не тільки подивитися на процес та пригоститись, але й долучитись до місцевої громади, стати безпосередньою частиною старовинної традиції.