Як нагодувати диктатора: що любили їсти найжорстокіші люди планети

Гастрожурналістка Маша Сердюк вже прочитала цю книжку, що вийшла друком у «Видавництві Старого Лева», та розповідає, чому вам теж варто це зробити.

Про що книжка «Як нагодувати диктатора»

Перше, на чому варто акцентувати: це не кулінарна книжка і не добірка рецептів. Попри те, що тут можна знайти покрокове приготування деяких страв (без списку інгредієнтів у грамах, але відтворити їх цілком можливо), видання насамперед є взірцем першокласної журналістської роботи.

Вітольду Шабловському вдалося зробити дуже велику і непросту роботу:

• особисто здійснити мандрівку п’ятьма країнами на чотирьох різних континентах — Угандою, Кубою, Іраком, Албанією та Камбоджею;
• відшукати кухарів, які особисто готували страви для Саддама Хусейна, Іді Аміна, Енвера Ходжі, Фіделя Кастро, Пола Пота;
• вмовити їх на розмову, адже колишні кухарі тиранів не горіли бажанням давати інтерв’ю;
• зафіксувати їхні спогади в досить простій, не нудній форми.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Шляхетна кухня Галичини» — книжка про високу кухню України, яка розвінчує радянські міфи

Текст Вітольда — душевна розмовна за філіжанкою кави, під час якої відкриваються залаштунки життя тиранів, що було приховане від широкого загалу. Що їв Пол Пот, поки кілька мільйонів камбоджійців помирали від голоду? Чи правда, що Іді Амін куштував людську плоть? Чому Фідель Кастро був одержимий коровою Убре Бланка, яка стала символом кубинської Революції? Ця книжка відповідає на ці питання та показує життя під тиранією, сповнене страху, ненависті та, як не дивно, любові.

Хто годував диктаторів та чи подобалася їм така робота

Важко когось годувати смачно, коли відчуваєш до людини виключно ненависть. Коли за пересолену рибу можна «зникнути» разом з усією родиною. Диктатор на рівні параної не довіряє нікому, боїться зради й тому регулярно позбавляється найближчого оточення. Тому стосунки кухарів із їхніми шефами-диктаторами завжди мають дивні форми.

Наприклад, у спогадах Абу Алі, кухаря Саддама Хусейна, президент країни був хорошою людиною, бо дбав про своїх підлеглих, даруючи персоналу машини та одяг. Але при цьому Абу Алі чітко усвідомлював: президент веде релігійні війни, висушує скарбницю та буквально знищує економіку. І може вбити його за будь-яке неправильно сказане слово.

Кухарі Іді Аміна, Фіделя Кастро та Енвера Ходжі також чітко розуміли, що годують убивць. І також усвідомлювали кредит довіри, який вони отримали. Проте жоден із них цією довірою не скористався. І в жодного з них не піднялася рука отруїти вождя.

ЦЕ ЦІКАВО: 11 українських гастрономічних книжок, які варто мати у своїй бібліотеці

Найепічніший персонаж книжки

Чого не скажеш про Йон Муун, кухарку камбоджійського лідера Пола Пота. Ні, вона не намагалася вбити диктатора, навпаки — вона була настільки фанатично віддана йому, що заплющувала очі на всі його звірства. І через це її можна назвати найепічнішим персонажем цієї книжки.

Для розуміння: Пола Пота називають одним із найкривавіших диктаторів, який за рівнем жорсткості на квадратний метр обігнав багатьох своїх «колег». За часів його правління люди отримували таке мізерне харчування, що просто гинули від голоду. Дітей вбивали через те, що вони зривали з дерев у джунглях папаю, тому що «папая належить Камбоджі, і лише влада вирішуватиме, хто може її зʼїсти». Щоб якось вижити, люди їли цвіркунів, мурах, жаб і дельфінів. Найменша провина каралася смертю. Країна була переповнена масовими похованнями.

Коли я вперше зустрілася з братом Пол Потом, то оніміла. Я сиділа в його бамбуковій хатині посеред джунглів, дивилася на нього і думала: «Який вродливий чоловік!». Я була тоді дуже молода, тож не дивуйся, брате, що думала саме про це. Я мала йому викласти, які настрої людей у селах, через які йшла до його бази, але чекала, поки він озветься першим. Але він нічого не говорив. Лише перегодом він ледь усміхнувся. А я одразу: «Яка гарна усмішка!». Я не могла зосередитися на тому, про що ми мали говорити. Пол Пот дуже відрізнявся від усіх чоловіків, яких я доти знала.

цитата з книжки «Як нагодувати диктатора»

Йон Муун була настільки очарована Потом, що на його захист стверджувала: масові вбивства в Камбоджі — безсоромні вигадки цілого світу, що ополчився проти Пол Пота. Вона називала Пола «ходячою добротою» та відмовлялася бачити геноцид, який лідер країни влаштував для свого народу. І, звісна, річ, виконувала всі його кулінарні забаганки.

НЕ ПРОҐАВТЕ: 15 кулінарних книг з кінорецептами

Уривок з книжки «Як нагодувати диктатора»

Нижче наводимо уривок із книжки «Як нагодувати диктатора», оповідку Ерасмо, одного з кухарів Фіделя Кастро, від першої особи.

З Фіделем я познайомився через кілька днів після нашого в’їзду до столиці, в будинку Антоніо Нуньєса Хіменеса — науковця, який згодом як перший кубинець дістався до Антарктиди. Він також був у загоні Че, а пізніше очолив Національний інститут земельної реформи. Зустріч у його будинку стосувалась якраз цієї реформи, принагідно з’ясувалося, що Фіделеві була потрібна якась охорона. Че його любив і хотів з ним ділитись усім, що мав, тому, не замислюючись, сказав, щоби я перейшов до охорони Кастро. Чи я радів? Звісно! Не досить, що я врешті-решт познайомився з Фіделем, то ще почав із ним працювати.

Кілька років я отак за ним ходив: принеси це, завези те, їдьмо сюди, їдьмо туди. Але попри те, що ми працювали на очільника країни, ніхто не дбав про їжу. Завжди було щось важливіше. Я першим почав думати, що шеф ходить голодний, тож одного дня просто організував каструлю, щось до каструлі, після чого розпалив вогнище, і коли el Jefe закінчив зустріч, він мав готовий суп. Це не належало до моїх обов’язків, але я завжди полюбляв готувати. Ну, і завдяки цьому я теж не голодував.

Фіделеві це сподобалося. Тож я робив так частіше.

З часом я почав возити ту каструлю з собою, куди б ми не вирушали. Ми часто працювали двадцять чотири години на добу. Бо Фідель запросив гостей. Бо з кимось засидівся. Бо йому раптом захотілося їсти, а він встиг звикнути до того, що я йому щось організую. Але ніхто не нарікав. Усі ми знали, що Революція має шанс тільки тоді, коли кожен витисне з себе все. Неважливо, міністр це чи охоронець.

Так пролетіли чотири роки, а в той час на Кубі відбувалося дуже багато подій, Фідель провів земельну реформу, після якої земля перейшла у власність держави. Він забрав заводи в американців. Організував акцію боротьби з неписьменністю, якою в часи Батісти ніхто на Кубі не переймався.

Усе відбувалося настільки швидко, що я погано пам’ятаю ті роки. Я навіть не мав помешкання; спав там, де якраз був Фідель.

Раптом одного дня Селія Санчес, його подруга й товаришка ще з часів Сьєрра-Маестри, відвела мене вбік і сказала:

— Ерасмо, ти маєш великий талант до готування. Охоронців Фідель може мати, скільки захоче, а от з надійним кухарем — проблеми. Може, тобі слід піти до спеціальної школи?

Це був великий комплімент, бо Селія багато разів сама для нього готувала і Фідель повторював, що тільки приготовлена нею їжа йому до смаку.

Вона поцілила в яблучко. Я вже раніше думав, що вся ця армія — не для мене. Що більше приємності мені справляють ті моменти, коли я кидаю щось до каструлі й бачу, як приправи цілком змінюють смак приготовленої їжі. Як та сама страва в мене виходить щоразу трохи іншою. І передусім як Фіделеві й іншим людям смакує те, що я приготував.

Я сказав Селії, що це чудова ідея. Так, я хотів би вчитися на кухаря.

Колеги-партизани не могли надивуватися. Я? Охоронець Фіделя? Адже це був найбезпосередніший шлях, щоби стати офіцером.

Але я наполіг, а Фідель погодився, і так з його охоронця я перетворився на кухаря.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «69 спецій для Серця» загиблого шефа Андрія Гудими

Замовити книжку «Як нагодувати диктатора» можна на сайті «Видавництва Старого Лева».