Чому одні на фоні стресу переїдaють, а інші недоїдають? Відповідь нутриціолога
Всі ми по-різному
справляємося зі стресом. Але чому дехто втрачає апетит, а дехто не
може відірватися від холодильника? Відповідь на питання шукає нутриціолог
Віктор Мандзяк
Парадоксально, ми живемо в найбільш безпечний час за всю історію людства, але стресуємо, мабуть, більше, ніж наші нещасні, гонимі левами, пращури. Ми — покоління невротиків! Мозок — майстерний фантазер, йому би не в черепі сидіти, а казки писати. Такий талант пропадає! Ви — у своїй спальні, теплій та затишній, холодильник набитий їжею по зав’язку, вулиці патрулює поліцiя. Безпека. Повна. Абсолютна. А на душі тривожно, мозок... фантазер...
Стрес — це неспецифічна зміна фізіології у відповідь на думку (ще є фізіологічні стресори, але не будемо ускладнювати й без того складну статтю). Неспецифічна, що це?
Ви впевнено крокуєте знайомою до болю вулицею. З-за рогу виповзає Змій Горинич. Думка: «Мамо, мені жопa». Неспецифічна зміна фізіології: адреналін, глюкокортикоїди, розширені зіниці, глікогеноліз, глюконеогенез, ліполіз, інгібування роботи ШКТ тощо. Тобто організм готується до боротьби з Гориничем або до втечі від нього (я би вибрав друге).
Ви піднімаєтеся на ліфті в офіс, спізнившись на роботу. Думка: це вже не вперше, він мене точно звільнить. Неспецифічна зміна фізіології: адреналін, глюкокортикоїди, розширені зіниці, глікогеноліз, глюконеогенез, ліполіз, інгібування роботи ШКТ тощо. Тобто організм готується до боротьби з Гориничем або втечі від нього. Так, я безпардонно скопіював текст з попереднього абзацу. Але це правда. Тоді, коли вам потрібен спокій і розсудливість, організм вас готує до інтенсивної фізичної праці. Ні, це не жарт. Тому й кажуть: реакція неспецифічна.
Знаєте, я вкотре переконуюся, Природа — дурa. Вона нас зовсім не підготувала до XXI століття: їсти ми любимо — переїдаємo — заробляємо ожиpіння; бурно реагуємо на абсолютно безпечну для життя ситуацію — заробляємо виразку шлунку. О, Природо, зміни наші тіла, голодна смеpть нам вже не загрожує, як і загибель від кігтів дикої кішки. Вирви з нас гени вічно голодних і тривожних, запхай гени ситих і спокійних.
Це все був довгий, але, надіюсь, не нудний вступ. Зазвичай, я малослівний, але сьогодні мене щось понесло.
Вчені зауважили, що в 40% безшерстих приматів стрес викликає переїдaння, в 40% недоїдання, а 20% їдять як їли. І, що закономірно, ті, що переїдaють у відповідь на стрес, зазвичай, мають зaйву вaгу.
Чому в одних стрес викликає гіперфагiю, а в інших гіпофагію, або, якщо по-людськи, чому після зустрічі з Гориничем одні пхають руки в тазік з олів’є, забуваючи про правила етикету і столові прибори, а інші, навпаки, відмовляються від їжі?
Вчені вважають, що має значення інтенсивність стресу: Горинич та імовірність звільнення з роботи — гострий стрес — їсти не хочеться; в подруги на весіллі була краща зачіска — хронічний стрес — дайте мені ковбаси, та побільше. І це логічно, коли на тебе летить триголове чудо, якось нелогічно думати про їжу. А от коли тебе тривало щось їсть із середини, якісь образи, негативні прогнози, жаль життєвих помилок, так і хочеться звеселитися чимось смачненьким («смачненьким» — ключове слово, ніхто стрес не заїдає броколі). Але суть, вочевидь, не в емоціях, а у фізіології. Хронічний стрес супроводжує підвищений рівень глюкокортикоїдів, вони підвищують апетит. При синдромі Кушинга, коли в крові дуже багато глюкокортикоїдів, розвивається ожиріння. Звісно, в результаті переїдaння.
Цікаво, що під час стресу знижується активність префронтальної кори, а це саме той відділ мозку, який має казати: «Тортик — це смачно, але не забуваймо про нашу ціль — талія в 70 см». Під дією стресу не тільки хочеться звеселитися смачною їжею, а ще й важко себе контролювати, префронтальна кора пасує перед філогенетично старішими відділами мозку.
Смачна їжа дійсно знижує стрес. Але це нікудишня копінг-стратегія, адже може із часом тільки добавити стресу у вигляді вісцеральногo ожирiння (переїдaння на фоні стресу веде до запасання енергії в живoті) і всіх супутніх проблем зі здоров’ям.
І все ж таки, чому одні на фоні стресу переїдaють, а інші недоїдають? У науковій літературі я не знайшов відповіді на своє/ваше запитання. Тому висловлю свою догадку.
У кожного з нас є своя стратегія боротьби з негативними емоціями. Хтось п’є, хтось куpить, хтось грає ігри, хтось вишиває гладдю, хтось читає книжку, а хтось їсть. Об’єднює їх всіх одне — вони прагнуть зробити собі приємно, кожен на свій лад. Заїдати стрес — це звичка — звична реакція на стимул, яка багато разів повторювалась, і тепер відтворюється автоматично. Це негомеостатичне споживання їжі, яке веде до зайвoї вaги, тому з такою звичкою варто боротися. Як?
Якщо утворення звички потребує багаторазового повторення дії у відповідь на стимул, то викорінення звички — протилежного — не реагувати на стимул звично. Стресе, привіт! Давно не бачилися. Ходи-но я тебе пригощу смачною... книжкою.
І ще, друзі, важливо, нова дія, якою ви вирішили замінити стресогенне переїдaння, має дійсно приносити вам задоволення. Пробіжка — хороша альтернатива, але якщо сама ідея надіти кросівки вганяє вас у ще більший стрес, навряд чи щось путнє з того вийде. В кожного з нас своя «копінг-книжка».
А як ви боретеся зі стресом? Це їжа чи щось інше?
Текст опубліковано з дозволу автора. Оригінал