Психосоматика — міф чи правда?

В народі кажуть: «Всі хвороби від голови». Мій батько до цієї мудрості завжди додає: «...тільки сифiліс від задоволення». В нас обидвох специфічне почуття гумору.

У той час як наука намагається зрозуміти, як працює людський організм, причини виникнення тих чи інших відхилень в тій роботі, знайти оптимальні методи їх усунення, в той час, коли ми розуміємо, наскільки все складно, багатофакторно, коли вчені постійно тарахкотять «потрібно більше досліджень», є ті, яким все ясно: всі хвороби від голови, від наших незадоволених потреб, витіснених бажань. Це гордо називають психосоматикою.

«Хвороби серця виникають як наслідок нестачі любові» — ну хто б сумнівався, адже серце загальновизнаний орган кохання.

«Артрити вражають людей, які не можуть сказати „ні“». Звісно, артрит — це коли важко сказати «ні» ще одному варенику, а потім ще одному і ще одному.

«Запори — накопичення почуттів». Вибачте, запори — це накопичення гівнa, а не почуттів.

Продовжувати можна довго, веселити вас і себе, але стає зовсім не смішно, коли ти розумієш наслідки: люди в це вірять. Вірять, і замість адекватної діагностики і лікування шукають проблему там, де її нема — в голові. Намагаються віднайти втрачену любов у випадкових перехожих, кажуть всім «ні» навіть коли хочеться сказати «так». Все, аби відновити втрачене здоров’я. А час тим часом йде, хвороба прогресує.

І все ж таки, психосоматика — це не міф, просто люди, як завжди, перевернули все з ніг на голову, перекрутили медичний термін, який позначає науково обгрунтовану взаємодію душі та плоті.

Тіло — це скафандр для душі на цій Землі. Душа корислива, використовує тіло, зношує його, а потім покине його гнити під товщою холодної сирої глини. Егоїстка. Так думав я дитиною недільного ранку, стоячи на колінах в церкві на краю села. Потім виріс, начитався макулатури і знаю, що душа — це продукт роботи мозку. А мозок - частина нашої плоті, відповідно, плоть і душа взаємозв’язані і нероздільні. Але вернімося назад, в моє дитинство, до церкви...

Я стою на колінах. Думаю про здорованя-старшокласника, який в п’ятницю пообіцяв мені повідривати вуха. Ці думки мене мучать вже третій день. Зараз я розумію, що весь цей час мій гіпоталамус продукував кортикотропін-релізинг-фактор. Той активовував передню долю гіпофізу, з якої виділявся адренокортикотропний гормон. Він добирався до моїх наднирників, стимулюючи виділення глюкокортикоїдів. Глюкокортикоїди пригнічували імунітет. Вусатий вуйко, що стояв поруч чхнув, коли я бив другий поклон. Ввечері я вже лежав з температурою, пив парене молоко з медом і тішився, що не піду до школи і мої вуха залишаться цілі. Це і є психосоматика. Тобто хронічний психогенний стрес садить на дупу імунітет, призводячи до інфекційних захворювань.

Хтось нервує. В нього, як і в мене в церкві, виділяються глюкокортикоїди і призводять до зниження чутливості мозку до гормону ситості. Підвищується апетит. Окрім того, той «хтось» буде заїдає стрес. Наслідок - переїдaння. Так душа зв’язана з oжирінням.

Парубок при першій інтимній близькості хвилюється, що може не задовільнити партнерку. Переживає, чи буде в нього стояти. Активується симпатико-адреналова система, виділяється епінефрин, звужуються судини статевого члена, не встає. При наступній спробі він хвилюється ще більше, адже має негативний досвід. Знову відсутність ерекції. Привіт психогенна еректильна дисфункція.

Це декілька прикладів, як психіка може впливати на фізичне здоров’я. Це психосоматика. Як бачите, це не витіснені в підсвідомість бажання чи незадоволені потреби, а банальна фізіологія.

Завжди ваш Віктор Мандзяк

Текст опубліковано з дозволу автора. Оригінал