«Я не чекаю, що стрес зникне» — експертки про корисні звички, які їх підтримують

Олександра Щебет

Я неврологиня і знаю, що нервова система не любить героїзму, вона любить рутину.

У мене це виглядає досить буденно. Довгі піші прогулянки по можливості. Функціональні тренування — особливо мені подобається силовий пілатес і високоінтенсивні інтервальні тренування, де треба дуже зосереджуватися на поставі і правильності виконання вправ. Це дуже «балансує».

Люблю вишивати й малювати — такі активності сповільнюють і дають можливість зосередитися не на думках, а бути «тут і зараз». Сон і режим я не обговорюю, це база. Як і якісний час, проведений за спілкуванням із близькими та друзями.

Я не чекаю, що стрес зникне — це ідеалістична фантазія, а реальність інша, на жаль. Тому не вимагаю від себе спокою, а даю мозку регулярні маленькі сигнали безпеки.

Катерина Скрипнікова

Як мама й ВПО, яка живе в умовах війни, я знаю, наскільки важливо знаходити опору в простих щоденних речах.

Мені допомагають смачна та корисна їжа, короткі прогулянки й рух, коли є така можливість, а також посильний розпорядок дня — він додає відчуття стабільності мені й дітям.

Я намагаюся дозувати новини та залишати час на спілкування з близькими. І нагадую собі, що просити про допомогу — нормально, а відпочинок не потрібно заслужити. Ці звички не скасовують труднощів, але допомагають жити.

Дарʼя Нечай

Якщо говорити про звички, які допомагають мені підтримувати себе в умовах постійного стресу, то я б виділила декілька:

1. Ранкова рутина. Є певні дії, які я повторюю щодня незалежно від того, який у мене настрій чи скільки сил. Окрім вмивання, це аплікатор Кузнєцова, на якому я стою, поки вмиваюсь, масаж обличчя та контрастний душ.

2. Щоденний рух. І я зараз не стільки про спорт, скільки про звичайну активність протягом дня: ходьба, невеликі зарядки, перерви від сидіння. Але особисто мені найкраще допомагає саме тренування, де підвищується пульс. Після нього я відчуваю, що мені стає легше емоційно і фізично.

3. Приготування їжі, яку я люблю, і приділяти увагу самому процесу прийому їжі. Мені подобається продумати, що буде в тарілці, щоб там були різні смаки, текстури, кольори, щоб мені хотілося це їсти. Гарно це скласти на тарілку, щоб візуально подобалося. Це мене заспокоює.

Мені здається, у стресові періоди особливо важливо не відкладати життя на потім. Бо навколо і так багато того, на що ми не можемо вплинути. Тому дуже цінними стають речі, які можемо створити для себе самі.

Ірина Астафічева

Останнім часом я взагалі не розраховую на свою силу волі, бо якщо покладатися на неї, мене вистачить щонайбільше до обіду. Тож, напевне, одна з моїх основних звичок зараз — це максимально спрощувати собі життя там, де це можливо, зокрема і в харчуванні.

Коли я маю більше сил, я можу накупити їжі, приготувати багато страв із запасом, а частину заморозити. Удома в мене завжди є прості продукти: яйця, консервована риба, нут, горіхи — тому навіть у складні дні, коли мені погано, ми з родиною можемо кілька днів поспіль їсти те саме.

Для мене турбота про себе наразі — це зменшити кількість рішень, які я ухвалюю щодня, адже від цього втомлюєшся.

Ще одне правило — не їсти під новини, фільми, серіали. У цьому випадку можна й не помітити, як швидко зникне їжа з тарілки, скільки я їла, чи було мені смачно. Також не вживаю алкоголю, і зараз це дуже ціную, адже це справді впливає на сон і його якість. Мені важливо, щоб зранку я була виспана, у мене були сили для дітей, попрацювати, допомогти комусь.

Коли дуже хочеться солодкого, я запитую себе, чи справді я голодна? Чи просто шукаю способу заспокоїтися? Іноді я вибираю зʼїсти солодке, але роблю це усвідомлено, не відчуваючи провини. Якщо розумію, що справа не в голоді, то займаюся іншими справами: говорю з подругою, іду гуляти з собакою, пʼю воду.

Ми зараз і так живемо в складних умовах, і від нас багато чого хочуть і діти, і батьки, і колеги, у різних ситуаціях. Тому мені хочеться, щоб хоча би тема харчування залишалася простою, зрозумілою і не ставала ще одним джерелом стресу.

Галина Сеник

Сьогодні найскладніше — це те, що ми переживаємо в часі невизначеності. Тобто людина перестає контролювати своє життя, повністю впливати на нього, бо ми не знаємо, що буде за годину-дві, тим паче за декілька днів.

Тому певні ритуали, маленькі дії, рутина, які є в зоні нашого контролю, можуть мати для нашої психіки величезне значення.

Одна з визначальних для мене речей — це те, що я дотримуюся доволі чіткого режиму харчування. У мене завжди є сніданок, обід, вечеря — час, коли я можу спокійно поїсти й перемкнутися на якісь побутові особисті справи.

Звичайно, я пильную за тим, щоб мій раціон був наповнений достатньою кількістю поживних речовин. У мене може бути неідеальне харчування, але я намагаюся завжди додавати достатню кількість білка в раціоні, урізноманітнювати його сезонними овочами.

Також із продуктів харчування мені дуже подобається включати в раціон горіхи. Це гарне джерело певного типу клітковини, мікроелементів, зокрема магнію. Похрумтіти горішками — це теж добре, якщо, звичайно, ми не зловживаємо, бо це дає антитривожний ефект і навантаження на наші мʼязи.

Те, що дає мені підтримку, крім їжі та режиму харчування, — це фізична активність. Я намагаюся займатися хоча би 3-4 рази в тиждень. Направду, будь-яка рухова активність має певний антидепресивний ефект, адже знімає напругу з нашого тіла. Тому кожна людина, у міру своїх можливостей, має включати рухову активність до свого життя.

Навіть якщо є прокрастинація чи супротив, то важливо домовитися з собою хоча би за одну маленьку п’ятихвилинну дію.

Якщо в мене є змога, я дуже люблю насолоджуватися прогулянками в парку, спостерігати за природою, небом, листям, шумом вітру, співом пташок. Усе це також наповнює мене позитивними емоціями і дає певну стабілізацію мого психоемоційного стану.

Для мене великою і сенсовною підтримкою є спільнота, до якої я належу, — «Матері в молитві». Намагаюся щотижня відвідувати церкву, де ми молимося за свої родини, за Україну, за мир, за дітей. Це як своєрідний сеанс психотерапії.

Також у мене є досвід роботи з психотерапевтом, і кілька останніх місяців я відвідувала консультації, адже відчувала, що моя особиста тривожність підвищилася. Це значно допомогло мені стабілізувати роботу нервової системи та психіки.

Критично важливим для мене є і режим сну — я ніколи ним не жертвую і намагаюся вчасно лягати спати. Звісно, багатьом людям можуть заважати тривоги, залежно від того, хто в якому регіоні проживає. Я можу заплющити очі на 15 хвилин удень, щоб посидіти в спокої й трошки відпочити.

Можу додатково використовувати певні саплементи, наприклад, магній, або седативні препарати, типу валеріани.