Як пекли паску наші предки: вірування, обряди, рецепти

Перш ніж ми перейдемо до опису традицій і обрядів, які були поширені у минулому, а деякі з них досі збережені й щороку відтворюються, ми маємо з’ясувати одну важливу річ.

Сьогодні під паскою ми звикли уявляти солодку здобу, щедро здобрену родзинками, сушеними фруктами, прикрашену білою поливкою зверху. Традиція білих поливок — це новотвір який став поширеним у ХХ столітті й прийшов до нас з традиції виготовлення десертів, ромових баб та тістечок.

Змінився і смак. У минулому пасками звали великі круглі хлібини, спечені на черені з білого пшеничного борошна. Прикрашали такі паски викладеним з тіста хрестом, косичками. А от хліби, спечені з додаванням великої кількості жовтків, цукру, здобрені шафраном, родзинками, звалися бабами. Цю назву ще й нині вживають паралельно з «паскою» — «баба», «бабка», «бабчина».

Це смачно: Бабка «Святкова» — особливо смачна паска за рецептом Дарії Цвєк

Зі зникненням практик домашнього хлібопечення під паскою все більше почали розуміти саме здобний, пухкий, солодкий хліб. На Гуцульщині бабу готували з пшеничного чи кукурудзяного борошна, змішаного з незбираним кисляком чи молоком та маслом, яйцями сметаною. Таке тісто мало вкиснути протягом дня, а пеклося надвечір.

Тож тепер зрозуміло, чому у минулому пшеницю чи пшеничний хліб звали «паскою». А ці фразеологізми й досі побутують в українському суспільстві: «дочекався гречаної паски», що значило велику нужду, «паска ще в колосі», що значить нежате пшеничне поле.

Паски пекли в четвер чи суботу. Надвечір замішували опару (здебільшого на молоці), а зранку додавали борошна та яєць. Але на момент розмішування вся хата вже мала бути прибраною й побіленою, долівка стягнута червоною глиною.

Процес приготування вважався сакральним і жіночою роботою. Нерідко господині виганяли всіх із хати, щоб ніхто не кричав під час замішування й підняття тіста. Запалювали свічку, молились і розпочинали вимішувати. Хрестили тісто, а також буханчики пасок перед тим як висаджувати їх у піч.

Це цікаво: Різдвяний колач — справжній рецепт від гуцульської господині

У горянській гастрономії, перш ніж розводити тісто спалювали у ночвах кілька пір’їн, а на Покутті діжу чи ночви ставили на подушку. Ці ритуальні дії мали допомогти, щоб паска вдалась легкою, пухкою. На Закарпатті коли просівали муку на паску, на підлогу стелили гуню, під неї клали сокиру. Господиня, що вимішувала тісто теж стояла на гуні. Вірили й в оберегові властивості тіста.

Вчиняли тісто у хлібній діжці або ночвах. Спершу діжу потрібно було теж підготувати: вимити, обкурити ладаном, іноді її підв’язували червоним новим поясом, обтирали новим красивим рушником.

Вважалося, що паска вийде доброю і смачною, навіть без всіляких додатків, якщо жінка пече її з гарним настроєм та щирими добрими думками.

Навіть вода у якій мила руки жінка, що місила тісто, мала особливу силу. Ще мокрими руками жінки, у яких були малі діти, «обмивали» їм личка, аби були здорові. Доторкнутися потрібно було й до лопати, якою саджали паски в піч, аби не хворіти протягом року.

Розпалювання печі

Так само як і вода, вогонь в українській культурі теж мав важливе обрядове значення. Розпалювали піч для випікання пасок «живим вогнем», тобто видобутим самостійно. Довгий час зберігалася традиція спалювати четвергові поліна для випікання пасок (для цього щочетверга протягом Великого посту відкладали по одному поліну).

Вкладали до печі й гілочку торішньої свяченої верби, аби й паска була легка й пухка, як вербовий котик. Посадивши хліб у піч, жінки підстрибували, щоб паска була вищою, а також намагалися не сідати — щоб тісто не осіло. На Волині спалювали гілочки верби, перед розпалюванням печі, аби паски не згоріли.

Протягом всього процесу випікання у хаті мала зберігатися тиша, ніхто не повинен був ходити, грюкати дверима, сваритися.

Витягують паски обережно й часто з молитвою. Викладали їх на стіл застелений чистеньким обрусом та накривали рушником. У минулому був поширений звичай викладати паски на подушки, аби були легкими й не «впали».

Смак і вигляд

Як писали раніше, найчастіше окрасою пасок були вироблені з тіста фігури, до речі ця традиція зберігається й до нині. Виробляють «пташок», «гусок», «квіти», «косички», «дубові листки», «драбинки», «ріжки», «кручені ріжки», «шишки», які потім змащують яйцем для блиску й так випікають. На Лемківщині та в західній Бойківщині паску зверху «ціхували» спеціальною «ціхою», щось на зразок печатки, або ж просто використовували для цього скляну чарку.

Смак паски залежав від додатків які могла дозволити собі родина. Окрім родзинок, чи шафрану, додавали й гвоздику. Паски сприймали як проєкція людини. Відомі ворожіння, коли по тому, як паска зійшла, пророкували життя родини. Казали, що якщо паска впала, то це символізувало сильну хворобу або смерть когось із сім’ї. І навпаки, якщо паска вдавалась гожою, рум’яною, пухкою, рівномірно пропеченою та ще й смачною, це було ознакою щасливого життя.

До речі, досі поширеною є практика випікання пасок для кожного з членів родини, іноді для цього використовують різні форми: великі та малі. На Гуцульщині пекли «стільник» в який втикали стільки яєць, скільки, членів у родині.

Це смачно: Мона де Паскуа — незвичайна великодня випічка з Іспанії, що здивує ваших гостей

Цікаво, що потріскана паска у різних регіонах трактувалася по-різному. Якщо це було у вигляді розлому, паска репнула навпіл, то цей знак був провісником смерті когось із членів родини. Проте потрібно було відразу їх присолити, ця дія мала убезпечити від нещастя. А от на Бойківщині потрісканий буханець був знаком майбутньої заможності, багатства. На Харківщині побутує й досі приповідка, що якщо репнула паска, то це вона сміється.

Культура споживання

Паска й крашанки — це перше, що споживають на Великодній сніданок. В Україні склались класичні смакові поєднання поїдання паски. Для багатьох скибка паски зі шматком печеного м’яса й тертого хрону є смаком Великодня, інші люблять паску із маслом та яйцем.

Протягом сніданку стежили, аби жодна крихта з паски на впала на долівку, а якщо це трапилося, то крихти потрібно було зібрати й вкинути у вогонь. Крихти пасок зібрані зі столу, закопували на городі, чи в полі для кращого врожаю або віддавали тваринам. Викидати їх, як і шкаралупи, заборонено.

У підготовці цього матеріалу було використано праці:

• Таїсія Гонтар «Народне харчування українців Карпат», 1979.
• Галина Медведчук «Народна їжа подолян», 2011.
• Микола Маркевич «Звичаї, повір’я, кухня і напої малоросіян», 1860.
• Ольга Вербенець, Віра Манько «Великодній кошик. Обряди й страви великодніх свят», 2010.
• Андрій Зюбровський «Народні традиції випікання хліба в українців наприкінці ХІХ — на початку ХХІ століття, 2018.
• Хведір Вовк «Студії з української етнографії та антропології», 1995.

Смачні рецепти до Великодня