«Я бережно ставлюся до свого організму», — трансгендерна жінка про перехід, службу та раціон

Про службу в війську

Я долучилася до служби у 2014 році. Тоді мені було 19 років. Перша причина, чому це зробила, — патріотична: на мою країну напали. Думала: «Якщо я не піду, то хто?», адже кожен може казати: «Чому я маю йти, а не хтось інший?». Була переконана: якщо у всіх будуть такі думки, то нікому буде захищати країну. А друга причина полягала в тому, що я не мала освіти й досвіду праці, аби влаштуватися на гарну роботу й здійснити трансперехід, бо на лікарів і гормони потрібно багато грошей. Саме тому й вирішила, що в армії матиму змогу заробити, втілити свою мрію жити своє життя.

До речі, під час служби мала кілька спроб почати гормональну терапію, але вони завжди були невдалі через ротації, полігони. Я банально не мала змоги купити ліки й приймати їх вчасно. Крім того, відчувала дискомфорт, бо доводилося досить часто жити в чоловічому колективі.

Однак офіцерський склад мого підрозділу гарно до мене ставився. Відчувала розуміння і підтримку з їхнього боку. Вони казали: «У першу чергу ми знаємо тебе як людину й гарного фахівця». Можливо, саме це й зіграло роль, що мене цінили й любили за те, яка я людина, а не за те, який у мене гендер чи орієнтація. Але в нас досить багато «дірок» у законах, тому мене звільнили.

Шлях Емілії до трансгендерності

Пам’ятаю, як із 5 років любила мамин одяг. Батьки часто сварились через це. Звісно, у тому віці я ще не розуміла, що відбувається, але, гадаю, це й були перші ознаки. Пізніше, коли почався період статевого дозрівання, тіло почало формуватися як у чоловіка. Мені дуже не подобалося, що росте волосся на тілі, а груди — ні. Я не розуміла, що зі мною й чому мені все в собі не подобається, поки одного дня, років у 14-15, не побачила статтю про Кім Петрас (німецька трансгендерна співачка, — прим. ред.). Прочитавши її історію, усвідомила: це про мене. Так почала шукати інформацію про трансгендерність й знайшла відповідь, у чому проблема.

А свій перехід почала з пошуку лікарів: це психіатр та ендокринолог. А вже потім мала призначення гормонів. Не можу сказати, що щось було важко, адже зараз у нас дійсно досить легко отримати всі довідки і пройти консультації потрібних спеціалістів. Хіба складнощі були на службі й під час процедури звільнення, бо в той момент я не хотіла звільнятися.

Гормони змінюють абсолютно все, окрім кісток й голосу, хоча він стає м’якшим. Перші ознаки — початок росту грудей, зміна шкіри (вона стає на дотик більш мʼякою й ніжною), зменшення росту волосся на тілі.

Емоційно перші пів року дуже важкі: багато сліз через нібито «відсутність» змін, організм адаптується до нового гормонального фону. З часом, звісно, стає легше.

Подальші зміни — уже помітний ріст грудей, перерозподіл жирових тканин по жіночому типу, фізична сила дуже сильно знижується, мʼязи відповідно теж, змінюється структура волосся й нігтів.

Про прийняття себе

Я маю підтримку і від близьких мені людей, і від спільноти, до якої відношусь, а саме — «ЛГБТ Військові». Гадаю, найбільший вплив на мене мали стосунки з першим чоловіком. Тоді мені було дуже важко сприймати себе, адже я самокритична. Він же бачив у мені жінку. Це й допомогло мені прийняти себе.

Ще легше стало, коли усвідомила, що й інші мене сприймають як дівчину. Самій складно об’єктивно відстежувати ці зміни, адже банально бачу себе щодня в дзеркалі. Тому треба або робити фото, або запастися терпінням.

Мені важливо бачити реакції людей. Приємно, коли всі думають, що мені років 22-23, хоча насправді — 31. Це мотивує. Я бережно ставлюся до свого організму. Приймаю різні біодобавки. А також вчуся бути спокійною в будь-якій ситуації.

Я відчуваю себе щасливою, коли розумію, що на своєму місці і все йде так, як має бути.

Раціон під час гормонотерапії

Харчування змінювати не потрібно. Тут ніякого звʼязку немає. Але загалом раджу людям стежити за харчуванням для підтримання свого здоровʼя.

Я зараз їм майже все підряд, але теж намагаюся відновити правильне харчування, аби кожного дня в раціоні було мʼясо або риба, достатня кількість білка.

Цікаво, що останнім часом маю звичку пити каву щоранку.

Про застарілі стереотипи

Це складне питання. З одного боку багато людей почали краще ставитися до трансгендерних людей, більше розуміти їх. Це завдяки роботі медіа. Утім, є й інший бік. Чимало людей переконані, що таким чином уникають служби в армії. Однак якби люди ознайомилися з інформацією, то знали б: трансжінка може бути слабшою за цисгендерну. Наш рівень тестостерону, який відповідає за силу, дуже часто нижчий за жіночу норму. Це стається через те, що ми приймаємо блокатори, які його пригнічують.

Особисто я зіштовхнулася із сексуалізацією трансгендентних людей у суспільстві. Нас сприймають як якусь іграшку для сексу, а не людину з почуттями. Мене це дуже злить і дратує.

Про фізичну активність

Наразі я не займаюся спортом. Це пов’язано з тим, що я не хочу заважати гормональному перерозподілу, змінам мʼязової та жирової тканин. Цей період, як правило, триває близько трьох років і згодом досягає свого максимуму. Ось тоді я знову планую повернутися до тренувань.