Каша крупки — нематеріальна спадщина із Житомирщини

У селі Мостове на Житомирщині зафіксовано цікаву та смачну страву — крупки, які потрапили до переліку нематерільної культурної спадщини. Головні носії культури їх приготування в цій місцевості — фольклорний ансамбль «Затишок». Рецепт страви передавався від бабусі до онуки й далі. Нині мостівці навчають готувати крупки своїх дітей.

Що таке крупки

Крупки — страва із пшона та пшеничного борошна, з яких формують кульки та відварюють їх у курячому бульйоні. Кожна кулька — завбільшки з насінину чорного перцю або невелику горошину; вона зроблена з борошняно-яєчної маси, всередині — пшонинка.

Цікаво, що в с. Опішня на Полтавщині готують страву за схожим рецептом — качану кашу. Місцеві вважають, що крупки — це перероблена опішнянська страва: мовляв, дівчата, які, вийшовши заміж, переїхали на Житомирщину, запровадили культуру приготування такої каші на новому місці.

Як готують мостівські крупки

Крупки готують за всіма традиціями — в дерев’яних ночвах, перемішуючи дерев’яними ложками, а відтак формують крупки руками. Що більшою має бути кожна гранула, то довше мусиш обкачувати пшоно в борошні. Тривалість усього процесу — близько чотирьох годин.

На одну порцію крупок потрібно 10 яєць, чарка пшона; борошна — «скільки вбере». Обов’язковий бульйон саме з домашньої курки, яка вариться впродовж двох годин. Уже в бульйоні гранули відварюють ще дві години — на дуже слабкому вогні, щоб страва не кипіла, а мліла, інакше вийде сіра й каламутна. Наостанок можна заправити крупки цибулею, додати улюблені спеції.

Гранули можна зберігати не один рік — потрібно тільки добре висушити.

Майже медитація

Хтось запитає: чи є сенс витрачати стільки часу на качання кульок? А ще дві години чекати, доки вони зготуються… Однак приготування гранул — це майже медитація: забувши всі свої повсякденні турботи, занурюєшся в цей монотонний, проте заспокійливий процес.

Качаючи кульки, прокачуєш терпіння. Чекаючи, доки страва «дійде», розмірковуєш про те, як цю страву готувало кілька поколінь на тій самій кухні. І розумієш, чому цю традицію варто зберігати. Вона трішечки рятує від квапливого життєвого ритму, зупиняє час і об’єднує за спільною творчою працею.