«Війна навчила мене їсти інакше» — ветеран АЗОВа про сухпайки, реабілітацію і життя після ампутації

Після поранення і втрати кінцівки він не лише повернувся до активного життя, а й почав уважніше слухати своє тіло: через раціон, спорт і йогу, яку тепер викладає іншим. У розмові з нами ветеран розповів, як служба трансформувала його розуміння їжі, і розповів про намір узяти участь в Invictus Games.

Про військовий шлях

На початку повномасштабного вторгнення я був у себе в селі в Кіровоградській області. Там зустрів війну й пішов в ДФТГ (добровільне формування територіальної громади). Коли лінія бойового зіткнення сформувалася в Снігурівці Миколаївської області, нас розпустили, бо лінія фронту була далеко.

У вересні 2022-го переїхав до Львова. А коли в 2023-му компанія контрнаступу провалилася, то зрозумів: у нас на війні не все виходить. Це був переломний момент — і я задумався над тим, щоб долучитися до війська. Навесні 2024 року підписав контракт. Воював у 12 бригаді НГУ «АЗОВ» в структурі МВС. А вже в квітні 2025-го на Торецькому напрямку отримав поранення.

Про раціон на службі

До моменту підписання контракту я не споживав мʼяса й риби три роки. Їв бобові, аби замінити білки. Утім, коли вирішив піти служити, зрозумів: рано чи пізно доведеться переглянути свій раціон, тому що Азовське БКБП дуже важке, там спартанські умови.

Харчування не було шикарним. Якщо не їсти мʼяса, то тобі просто не вистачатиме сил.

Тому вже в розподільчому центрі почав потроху його їсти. І потім, коли почався курс базової підготовки, повністю їв усе, що давали. А вже на фронті харчувався субліматами, сухпайками. Там було й мʼясо, і каші. Навіть паста болоньєзе.

Про реабілітацію

Найскладнішим під час реабілітації було, мабуть, просто вийти погуляти в місто, бо ти на милицях. Пам’ятаю, жив тоді в будинку на п’ятому поверсі у Львові, де ліфту не було. І коли нас з лікарні відпускали додому, то треба було скакати. От це було найтяжче. А так, ментально, психологічно в мене все було в порядку.

Та й до цивільного життя було неважко повернутися. Мене на той момент дівчина, а зараз уже дружина, й кіт чекали вдома. Лікувався й протезувався у Львові, тому мав знайомих, які теж пропонували допомогу. Єдине — у мене змінилося коло спілкування трохи. Тепер більшість — військові, ветерани. До речі, нові соціальні зв’язки теж позитивно вплинули на мою реабілітацію й повернення до звичного життя. Крім того, я багато займаюся різними активними видами спорту: вейкборд, вейксерф, хокей. Також почав викладати йогу. Тому часу на депресію не мав.

У моїх планах також потрапити на Invictus Games у 2027 році в Бірмінгемі. Зараз, власне, приїхав у Буковель: учитимуся кататися на сноуборді. До слова, Інвіктус відкрив безплатну школу для ветеранів на один період.

Про харчування під час реабілітації й зараз

Раціон під час реабілітації — це збалансована лікарняна їжа: білки, жири, вуглеводи, нічого зайвого, мінімум солодкого, фрукти, овочі. Це золотий стандарт харчування для мене. Такою їжею, пісною, часто сильно не наситишся, однак на початку реабілітації, коли просто лежиш, багато й не треба її. Уже потім, коли твоє життя стає активнішим, починаєш докуповувати собі якісь продукти, яких не вистачає.

Зараз намагаюся мати різноманітний збалансований раціон. Влітку почав рахувати калорії, нормальні результати мав. Додатково почав займатися ще в залі, але не так давно на власному весіллі пошкодив руку, тому тимчасово призупинив тренування. Намагаюся менше їсти солодкого, дотримуватися здорового харчування, але не завжди виходить. Гадаю, що, як відновлю заняття спортом, усе налагодиться.

Але головне — до вегетаріанства повертатися поки що не планую. Раніше мене все влаштовувало в такому підході до харчування, але після служби почав інакше на це дивитися.

Про інклюзивність в Україні

Насправді рівень інклюзивності в Україні поганий. Під нього підлаштовані лише кілька закладів і ТРЦ. Сподіваюся, що все зміниться. Особливо, львівська бруківка. Дуже тяжко йти, коли пройшов дощ чи випав сніг, бо слизько. На протезах дуже непросто пересуватися. Навіть люди на своїх двох ногах ледь не падають.

Про «сидячу» йогу

Підхід сидячої йоги виник само собою. Поки я протезувався в Superhumans, то бачив там людей, які займаються йогою. Я спробував із ними, але мені не сподобалося. Тоді запропонував самому провести заняття, адже практикував її чотири роки. Вони погодилися і їм сподобалося. А потім це перейшло у звичку.

Я адаптував йогу під свої можливості, бо не міг робити те, що раніше. Багато вправ, наприклад, можна виконувати сидячи, залучаючи й ноги. Але зараз на протезі вже роблю й деякі стоячі асани. Так і почав викладати. У мене маленька група. Поки що троє відвідувачів, але вони займаються регулярно. Навіть побратим раз приходив, у якого подвійна ампутація нижче коліна. Він теж робив ці асани, і теж у нього виходило. Ось так сидяча йога переросла в «нормальну».