Як говорити з дітьми про веганство — поради психологині, тімлідки та активістки

Олександра Князєва

В українських школах є уроки «Я пізнаю світ», і в його програмі закладений час на обговорення теми харчування й здорового харчування зокрема. У школі, де працюю я, ми інтегруємо знання про здорову тарілку та показуємо різні тарілки, які можна зібрати, на випадок, якщо людина вживає всі продукти або ж вживає лише рослинні.

Ми вивчаємо те, що нам потрібні і білки, і жири, і вуглеводи, але вони також можуть бути в рослинних альтернативах. Саме тому коли ми з учнями обговорюємо джерела білку, то ми ставимо в один ряд мʼясо, яйця, тофу і сейтан.

Зазвичай діти охоче реагують на це, бо можуть уперше бачити назви якихось продуктів. Але загалом їм цікаво чути, що є різні альтернативи — не обов’язково їсти тільки м’ясо.

Ми не говоримо про те, що є якісь особливі люди, а кажемо, що є люди, які вживають усі продукти, а є люди-вегетаріанці, є вегани.

Ми говоримо про харчування з першого класу, і тоді ж інтегруємо інформацію про веганство.

Я та дитина, яка з восьми років зростала у вегетаріанській родині. Я була єдиною на всю школу з таким досвідом і через це відчувала себе досить ізольовано на різних святах. Потім, уже в старшій школі, було легше, і я перейшла на веганство.

Зараз я вже сама працюю в школі, і тут функціонує система шведської лінії — діти самостійно вибирають їжу, яку вони хочуть їсти. Дуже круто, коли школа надає веганські опції. Деякі школи категоризують їх, що це продукти без глютену чи лактози, і що нікому іншому їх не можна брати. Мені здається, якщо інтегрувати веганські страви в загальну роздачу, наприклад, овочеве рагу — роздавати його всім, але поставити біля нього позначку vegan, — то всі діти зможуть доєднатися до цього й спробувати.

У цьому буде плюс — діти зможуть познайомитися з різними смаками. Хочеться, щоб веганські опції були не для однієї конкретної людини, у лімітованій кількості.

У будь-якій школі можливо придумати певне пісне меню, яке діє хоча б раз на тиждень. Тим більше, не всім дітям може подобатися мʼясо.

У моїх учнів уже досить багате розуміння їжі, але деякі продукти можуть бути для них дивними, незнайомими. Наприклад, вони питали в мене: «Пані Сашо, чому у вас немає м’яса?» Я починаю показувати їм, що в мене є смажений шматок тофу, і там також є білок, жири. Відповідаю, що це ніби курка, але зроблена з бобів. І вони такі: «Ого, це так дивно». Тож вони тільки відкривають для себе якісь альтернативи.

Якось я принесла до школи веганську ковбасу і дала їм спробувати. Вони сказали, що тепер завжди хочуть їсти таку, бо їм шкода курочок.

Дуже цікаво спостерігати за тим, як діти уважно дивляться на те, що я вибираю в їжі. Враховуючи їхній вік, дорослі для них — це рольова модель.

Інколи дітей дивує те, що солодощі теж можуть бути веганськими. Дуже класно, що в мене є можливість знайомити їх із різними продуктами. Іноді вони навіть питають, де їх можна знайти. Одна дитина розповідала, що на канікулах просила в батьків купити їй рослинні сосиски, бо ті їй дуже сподобалися.

Ксенія Чубова

Найважливіше — говорити мовою пояснень, а не оцінок. Дітям корисно чути, що веганство — це один зі способів харчування, який люди обирають з різних причин: через турботу про тварин, здоров’я, довкілля або власні цінності.

Наприклад, можна сказати: «Деякі люди не їдять м’ясо й молочні продукти, бо їм важливо, щоб тварин не використовували для їжі» або «Комусь такий спосіб харчування допомагає почуватися краще — і вони його обирають».

Варто уникати залякування («це шкідливо», «це жорстоко») і категоричних формулювань. Натомість — відповідати на запитання чесно, просто й відповідно до віку дитини, підкреслюючи: люди можуть обирати по-різному, і вибір — це процес, а не наказ.

Наприклад: «У нашій родині ми харчуємося так, але є люди, які обирають інакше — і це нормально» або «Ти можеш ставити запитання і з часом зрозуміти, що підходить саме тобі».

Для дитини важливо знати, що існують різні способи харчування і різні причини вибору, бо це формує гнучке мислення та повагу до різноманіття. Дитина вчиться, що світ не чорно-білий, а рішення людей залежать від культури, цінностей, досвіду й можливостей.

Наприклад, дитині простіше прийняти, що в когось у школі інший ланч або що хтось у гостях не їсть певних продуктів, якщо вона знає: люди роблять вибір з різних причин, і це не означає, що хтось «неправильний».

Таке знання знижує тривожність («усі мають бути однаковими») і допомагає розвивати критичне мислення: дитина починає ставити запитання, аналізувати, співвідносити інформацію із власними потребами, а не просто копіювати поведінку інших. Наприклад, замість «усі так їдять» дитина вчиться питати: «А чому ці люди так обрали?» або «А як я почуваюся після різної їжі?».

Запитання дитини про веганство — це не виклик батьківським цінностям, а прояв розвитку мислення й емпатії. Наприклад, замість різкої відповіді «це дурниці» або «тобі ще рано про це думати», краще сказати: «Цікаве питання. А що саме тебе в цьому зачепило?».

Варто слухати, уточнювати, що саме її хвилює, і разом шукати інформацію з надійних джерел. Якщо дитина говорить про бажання щось змінити у своєму харчуванні, важливо не висміювати й не лякати, а обговорювати це як гіпотезу: «Давай подумаємо разом, як це може виглядати і що для цього потрібно».

Наприклад, можна запропонувати: «Давай спробуємо кілька веганських страв і подивимось, як ти себе почуватимеш».

Найефективніший спосіб для того, щоб навчити дитину поважати харчові вибори інших, навіть якщо вони відрізняються від сімейних — приклад дорослих. Якщо батьки не висміюють і не засуджують інших, дитина це засвоює. Коли дорослі спокійно реагують на чужий вибір і не коментують його з іронією, дитина вчиться робити так само.

Корисно проговорювати прості речі:

• «Люди можуть їсти по-різному, і це нормально».

• «Ми не зобов’язані робити так само, щоб поважати інших».

Також можна дати дитині готові фрази для спілкування: «Я так не їм, але розумію, що комусь це підходить». Так дитина вчиться відрізняти власні кордони від чужих і розуміти, що різноманіття — це не загроза, а частина соціального світу.

Тамара Хʼюман

Коли я заходила в дитячі відділи книжкових магазинів, я бачила, як у книжках розповідають, що тварини нам «дають» молоко, мʼясо, хутро тощо. На вуличних акціях до повномасштабного вторгнення ми також чули аргументи вже від дорослих людей, що тварини створені для того, щоб забезпечувати людей. А багато хто не знав, як у корови зʼявляється молоко та що для цього її потрібно запліднити, а теля — забрати.

Ми з командою усвідомили, що всі упередження та хибні думки про тварин на фермах йдуть із дитинства, коли експлуатація тварин нормалізується та закладається як щось, чого ми не можемо уникнути. Так зʼявилася ідея створити книгу для дітей «Руки, лапи чи копита». Її основна ідея — тварини на цій планеті поруч із нами, а не для нас.

«Руки, лапи чи копита» — це перша в Україні книга, яка розповідає правду дітям про те, що відбувається з тваринами у м’ясо-молочній та яєчній індустріях без жахіть і крові. Простими словами, сповненими відвертості, і яскравими ілюстраціями, ми занурюємо дітей у реальний світ, де тварин експлуатують заради отримання м’яса, молока, яєць та інших «потрібних» людині речей.

Ця книга залишається актуальною і сьогодні, адже говорити про етичне ставлення до тварин завжди на часі.