«Нюанси з харчуванням були», — Олена Зубрейчук про досвід прийому антидепресантів

Про ментальне здоров’я та антидепресанти

Олено, ви відкрито говорили про досвід прийому антидепресантів. Що було для вас найскладнішим у цьому процесі — момент ухвалення рішення звернутися по допомогу, сам період лікування чи повернення до звичного ритму життя?

Думаю, найтяжчим для мене було обрати лікаря чи лікарку, якій зможу довірити себе в тому розібраному стані, в якому вже перебувала на момент, коли зрозуміла, що мені точно потрібна допомога. І навіть не лише сам вибір, а й спосіб пошуку.

Я хотіла знайти лікаря через рекомендації близьких друзів або друзів друзів, які вже проходили цей шлях і могли порадити спеціалістку. А це означало — писати, запитувати, відкриватися, говорити про свій стан. Щоб знайти допомогу, мені спочатку довелося визнати свій стан перед близькими.

Чи змінив цей досвід ваше ставлення до ментального здоров’я — до себе, своїх меж і способів турботи про себе?

Ментальне здоровʼя — це здоровʼя! Фраза з опису мого дропу про антидепресанти. Не тому що «прикольно», а тому що про це досі незручно говорити. Я і сьогодні чую фрази: «Депресії „не існує“, антидепресанти „для слабких“, а ти просто „втомилась, відпочинь“».

Це як жити з постійним болем і не звертатися по допомогу.

Я не ходжу й не питаю людей у під’їзді, чи вірять вони в антидепресанти, поки що (сміється, — прим. ред.) Але за будь-якої нагоди розповідаю про свій досвід і ділюся контактами.

Про харчування під час депресії

Під час депресії у багатьох людей змінюється апетит і ставлення до їжі. Чи відчували ви такі зміни? Як це впливало на ваш щоденний раціон і чи довелося заново вибудовувати свої харчові звички?

Мої харчові звички не змінилися, але нюанси з харчуванням справді були.

Коли я почала приймати антидепресанти, їла більше своєї денної норми й майже завжди відчувала голод, наче в тебе перманентний ПМС. Але ми з лікарем це виправили. Такі речі можна коригувати — іноді просто зміною дозування або препарату.

Зараз я вже понад пів року на антидепресантах, тримаю свою форму і вагу — і мої харчові звички ніяк не змінилися.

Яка ваша ідеальна comfort food після важкого дня?

Моя ідеальна вечеря після робочого або неробочого дня, взагалі будь-якого дня — це щось рибне: оселедець, скумбрія, анчоуси, лосось із цибулькою, картоплею й салатом. Плюс безалкогольне пиво.

Я трохи схиблена на рибі: їм її 5-6 разів на тиждень.

А яка страва для вас найбільше асоціюється з відчуттям дому? Можливо, поділитеся її рецептом або історією, пов’язаною з нею?

І це знову риба. Мама смажила смачнючих карасиків, яких ми ловили разом із татом на річці під час літніх канікул у селі. У мене навіть була своя маленька вудка.

Насамперед я обгризала хрусткі хвостики — гаряче, але чекати ніхто не буде (сміється, — прим. ред.). Назвемо цю страву «гарячі хвостики».

Про щоденні ритуали підтримки

Що сьогодні допомагає вам відновлюватися емоційно? Чи є маленькі щоденні ритуали, які повертають відчуття стабільності й опори?

Щоденні ритуали — це донат і тепер ще прийом АД.

А що ви робите у моменти емоційного виснаження або вигорання? Як помічаєте, що настав час сповільнитися і подбати про себе?

Зараз у мене є можливість ходити в гори — і для мене це найкращий спосіб відновлення. Мабуть, найкращий з усіх, які мені відомі.

Як я розумію, що виснажена? Можливо, це смішно, але в мене є свій маркер: я починаю дуже багато грати в шахи протягом дня. Це мій спосіб ніби відкласти робочі задачі і, відповідно, сигнал, що я виснажена.

Я зрозуміла це про себе відносно недавно. І мені здається, що такі маркери є у кожного. Питання лише в тому, чи ми їх помічаємо, адже потім потрібно щось із цим робити.

Чи є місце спорту у вашому лайфстайлі? Яку фізичну активність ви любите і чи допомагає вона підтримувати ментальний баланс?

Так, спорт — це важлива складова мого життя. Плюс зараз це є обовʼязковою частиною терапії на АД.

Дуже люблю сайклінг. Мені подобалося це кардіонавантаження.

Зараз я плавно й обережно повертаюся до фізичної активності: пішла на флай-йогу й у повному захваті, хоча була впевнена, що це якась фігня (сміється, — прим. ред.).

Про особисте

Ви відкрито говорите про свою орієнтацію. Як вам здається, чи змінилося ставлення українського суспільства до ЛГБТ+ спільноти за останні роки? Чи відчуваєте більше підтримки й відкритості?

Так, я бачу ці зміни. Вони точно є. Насправді цьому легко знайти підтвердження: достатньо подивитися статистику чи дослідження.

Але, звичайно, хочеться, щоб усе відбувалося швидше.