Шербет, сорбет, щербет — що це таке та як їх не плутати

Напій шербет

Усе розпочалося в Персії щонайпізніше в 6 столітті до нашої ери. Приблизно тоді перси стали вживати солодкий освіжальний напій, до якого додавали шалено дорогий лід, привезений з гір. Полюбляли шербет і єгипетські фараони, і давні римляни.

Перське слово «шарбат» означає суміш цукру й води, воно виникло пізніше й походить від арабського «шаріба», що означає «пити».

Тисячоліттями шербетом рятувалися від спеки від Шрі-Ланки до Марокко. Особливо він був популярний в Османській Імперії. Османський письменник Евлія Челебі, що жив у 17 столітті, описав крамниці торговців шербетом в Єгипті. Вони були прикрашені «багатьма тисячами чашок і мисок з Китаю».

А для хошафу, різновиду шербету, пише він, завозили абрикоси з Бухари, виноград зі Смирни, а сливи аж із Тімішоари в Румунії.

В Ірані (колишній Персії) та багатьох інших країнах досі люблять і п’ють шарбат — готують його з лимонів, черешень, каркаде, апельсинів, манго і навіть пелюсток троянди та сандалового дерева. Напій роблять концентрованим чи розбавленим водою і п’ють з додаванням льоду. В місяць Рамадан під час вечірнього розговіння — іфтару — особливо популярний тамариндовий шербет.

Що стосується турецького шербету, то вони бувають двох видів: густі й питні.

• Густий шербет має тягучу консистенцію. По факту це сироп, бо страву готують у пропорції 1:1 води та цукру. Таким шербетом зазвичай поливають пахлаву (так, справжня пахлава ніколи не буває медовою, бо її готують не з медом, а саме з цукровим сиропом) та інші солодощі — наприклад, пончики або печиво.
• Питний шербет за консистенцією нагадує наші рідненькі компотики, з тією різницею, що на смак вони зазвичай дуже солодкі. Воно й не дивно, адже по факту питний шербет — це вищезазначений сироп, розбавлений ягідним чи фруктовим соком або квітковою водою — наприклад, трояндовою.

Крижаний десерт сорбет

У Середньовіччі італійські купці, описуючи страви та напої, поширені серед османів, згадали й шербет, позначивши його словом «сорбетто». Напій і фруктовий лід були поширені в Італії — частково як память про давньоримську кухню.

Вважається, що Катерина Медічі, вийшовши заміж за майбутнього французького короля, привезла сорбетто до Франції. Французи скоротили назву до «сорбет». Східний напій з льодом став популярним у багатьох країнах Європи.

У 17 столітті у Франції усе частіше замість освіжального напою з льодом на трапезах починають подавати ароматизований лід. Цікаво, що ласували ним після закусок перед подачею смаженини. Вважалося, що сорбет «освіжає» шлунок та допомагає травленню. 1674 року хімік Ніколя Ламері записав і перший рецепт такого «морозива».

Читайте: Сорбет з полуниці та персиків від Володимира Ярославського

Нині сорбети готують на основі фруктового соку чи пюре. Існують різновиди сорбету на основі вина, глінтвейну, лікеру та інших напоїв. Зазвичай вони не містять молочних продуктів, але сорбети на основі молока, вершків чи йогурту теж існують.

Щербет

Щербет — це вершкова помадка з додаванням горіхів, родзинок і ванілі. Такі ласощі були поширені в СРСР і випускалися в промислових масштабах. Назва помадки походить від напою шербет. Вважається, що прийшла вона в радянську кулінарію через Середню Азію.

Цікаво, що і напій, і морозиво, і помадку можна називати одним словом шербет — у цьому немає помилки. Проте SHUBA вважає, що незайве нарешті закріпити за кожною стравою свою окрему назву — щоб не плутатися.

Читайте також: Морозиво і джелато — у чому різниця