«Пекельні борошна»: книжка про те, що правил у їжі не існує

«Полюбити себе», — а якщо це не наш метод?

Авжеж, не всі готові змиритися з надмірною вагою. Для багатьох вона — реальна перешкода: хтось не може зав’язати шнурки, у когось з’являється задишка, біль у суглобах. Та й невдоволення своєю зовнішністю, бажання її змінити на свій смак — цілком звичайна річ, наголошує авторка. І саме для тих, хто втомився від своєї повноти, кого вона не влаштовує і хто хоче змінити своє життя, і написано книжку «Пекельні борошна» лікарки Наталії Ніколаєвої.

Про нас, що намагаються запевнити себе, що треба полюбити себе такою, як є, але не полишаючи мрію повернутися колись у своє справжнє тіло, а поки старатися не дивитися прискіпливо у дзеркало і шукати якийсь «маскуючий» одяг, який «не сильно повнить».

На відміну від багатьох книжок, присвячених проблемі зайвої ваги, «Пекельні борошна» не зосереджено на порадах, як її позбутися. Бо тут ідеться насамперед про причини, через які люди повнішають, і про те, як зрозуміти себе, своє тіло і його потреби.

Чому зайва вага повертається

Більшість людей, незадоволених своєю вагою та зовнішнім виглядом, так чи інакше пробували розв’язати цю проблему. Вони випробовували різні дієти, вправи, навіть досягали своєї мети. Але за деякий час знову набирали — і навіть швидше, ніж раніше.

Якщо ви вже тримали жорсткі дієти, виснажували себе вправами, не перестроївши свій мозок, не вирішивши внутрішніх проблем, через які ви набрали зайву вагу, то закономірно, що згодом ви отримаєте «відкат», усе повернеться назад, а починати схуднення з кожним наступним разом буде все складніше.

Ці відкати, на думку авторки, виникають через труднощі розуміння себе та через психологічні проблеми, з їжею взагалі не пов’язані.

Люди з РХП — «слабкі» та «сильні»

Людей, які схильні переїдати у складних життєвих обставинах, Ніколаєва ділить на два умовні типи — «слабкі» та «сильні». Перший тип — це люди із заниженою самооцінкою, вразливі, з багатим внутрішнім світом, який вони старанно ховають, щоб їм не зробили боляче. Це вони «балують» себе смаколиками з приводу та без. Бо як іще покращити собі настрій швидко, дешево і так, щоб інші не бачили?

Полюбляють солодке або «мучне», особливо у періоди найбільшого стресу. «Заїдають» зазвичай невпевненість і тривожність, комплекси і вразливість. У душі залишаються дітьми, навіть у дорослому віці.

Другі — вперті та цілеспрямовані, вимогливі до себе та інших. Це ті, кому соромно виявляти емоції, бо то слабкість і ганьба. Це вони накидаються на їжу в кінці робочого дня чи в обідню перерву, поглинаючи вдвічі більше, ніж потребує організм, адже це та єдина сфера, де можна припинити чіплятися до себе.

Майже не вміють повністю розслаблятися, бо увесь час мають тримати все під контролем. Їжею компенсують відсутність задоволення, знімають напруження.

Обидві ці групи об’єднує те, що ні ті, ні інші не вміють розпізнавати власних емоцій і тому, замість знайти вихід, переводять їх на рівень тіла. І тому не працюють дієти: ми шукаємо, що з’їсти, а мали б замислитися — що відчувати?

Не можна обманути підсвідоме

Часом в інтернеті вигулькують поради: схотілося солодкого — з’їж яблуко, схотілося булку — з’їж салат. І ми на це підписуємося! А потім не розуміємо, як опинилися вночі біля холодильника. Підраховуємо калорії, щоби, борони боже, не з’їсти зайвого яйця, але раптом пальці самі намацують у телефоні номер доставки піци.

Підсвідомість не можна обманути, запам’ятайте. Працювати з нею свідомо теж не можна, агов. На те вона і підсвідомість. Вона на нас впливає, ми на неї — ні. Ви можете працювати з підсвідомим лише коли виведете його за свідомий рівень, тобто почнете відчувати, усвідомлювати.

І саме усвідомлена поведінка приведе нас до того, що ми почнемо запитувати себе: «А чи насправді хочу я їсти? Може, мені просто самотньо і сумно? Може, мені тривожно? Може, я чую голос своєї бабусі, яка наказувала з’їдати все, що є на столі, бо може настати голод?»

Щоб не переплутати відчуття голоду з іншими своїми потребами, Наталія Ніколаєва радить уважніше слухати власний організм, смакувати їжу, а головне — аналізувати своє життя, щоб знати відповідь на питання: відколи ми з моїм тілом втратили зв’язок?

Їжа — не «паливо»

Наталія Ніколаєва застерігає від популярної поради сприймати їжу просто як джерело енергії, «паливо». Мовляв, усі наші проблеми від того, що ми сприймаємо харчі як те, що приносить задоволення, тому розвиваємо залежність від них (це часто повторюють блогери в тіктоці та «психологи» в статтях).

Якщо ставитися до їжі як до заправки паливом, то навіщо тоді існують ресторани високої кухні, навіщо існують шеф-кухарі, що створюють кулінарні шедеври? Отримувати задоволення від їжі так само нормально, як і від прочитання інтелектуальної літератури, споглядання краси природи чи творів художників.

Ба більше: смакувати їжу — одна з необхідних умов, щоб подолати розлад харчової поведінки! Про це пише й Лінн Россі в книжці «Насолоджуйся кожним шматочком».

Зверніть на це увагу, бо зазвичай більшість цього просто не помічає. І ви здивуєтеся, що часто це дійсно так. Особливо, якщо ви при цьому щось читаєте у телефоні, дивитеся якесь відео. Після першого-другого шматка ви вже відволікаєтеся від відчуття смаку, не відрізняєте тонкі відтінки, навіть якщо готуєте щось дуже смачне. Особливо це помітно на солодкій їжі, десертах, булочках, тортах чи фастфудах.

Людина з’їсть стільки, скільки потрібно, і не більше, якщо вона не просто заповнюватиме шлунок, а відчуватиме насичення на інших рівнях: ця страва гарна, вона чудово пахне, вона смачна, і ми відчуємо її смак просто зараз, якщо споживатимемо усвідомлено і з любов’ю.

Природа підказує, що та скільки їсти

Погляньмо на тварин у дикому світі. Жоден хижак не переловить усю здобич за одиницю часу. Не тільки тому, що ловити важко, а й через те, що від переїдання йому стане кепсько. Натомість людина весь час потребує порад і схем, як харчуватися та як годувати дітей.

Я хочу, щоб ви жили легко, принаймні де це можливо, і повернули собі звичайні нормальні харчові рефлекси, про які потурбувалася природа.

Ані якогось «правильного» для всіх режиму харчування, ні специфічних продуктів «для схуднення» не існує, вважає авторка.

Немає «правильного» режиму харчування, єдиний правильний режим харчування встановлюється почуттям голоду, тому ви їсте лише тоді, коли відчуваєте справжній голод.

У книжці Наталія докладно розповідає, як зрозуміти, чи відчуваємо ми голод, а чи потребуємо чогось, щоб заспокоїти тривожність.

Кому варто прочитати цю книжку?

• Якщо ви не згодні з тим, що треба приймати себе такими, якими ви є, бо для вас це означає прийняти поразку, — ця книжка для вас.
• Якщо ви втомилися від нереалістичних порад блогерів та тікток-дієтологів і таких самих нереалістичних очікувань від самих себе, ця книжка для вас.
• Якщо ви хочете не «досягаторства», а усвідомлення, якщо для вас важливо не обмежувати свої бажання, а відчувати й знати, чого ви насправді хочете, — «Пекельні борошна» також для вас.

Що буде з вами, коли прочитаєте «Пекельні борошна»? Ось як про це пише сама Наталія Ніколаєва:

Ви почнете спокійніше ставитися до їжі, станете помічати усі непомітні раніше перекуси. Все менше буде хотітися дуже жирної, калорійної їжі, бо після неї відчуватимете неприємну важкість, яка раніше сприймалася, як відчуття насичення. Ви почнете відчувати справжнє задоволення від смаку, тому ваш смак стане вибагливішим. І ви почнете переходити поступово до більш вишуканих страв, а після того смак напівфабрикатів здаватиметься дешевим і неприємним.

До речі, за час написання «Пекельних борошен» авторка схудла на 2 кг без дієт і вправ.