«Їжа — це не просто паливо й енергія. Це — ритуал», — художниця про естетику в харчуванні

Про раціон і стрес

Мій раціон доволі простий і, сказала б, м’ясний. Я дуже люблю м’ясо, тому білків намагаюся додавати багато. Морепродукти важко дістати. Та й готувати їх складніше. А м’ясо — зрозумілий для мене продукт. Також моє харчування доповнюють салати, овочі, фрукти. А ще хліб — обожнюю його.

Напевно, мій ідеальний сніданок — це омлет і якісний цільнозерновий хліб з маслом і сиром. Такий домашній. Інколи печу сама хліб. Я намагаюся уникати оброблених продуктів, як-от: шинка, сосиски — тобто усього, що вже було перероблене до мене, де багато додаткових інгредієнтів, окрім основних.

Але не можу сказати, що я свята. Час від часу, коли є можливість, наприклад, знайти сосиски гарної якості, можу купити.

У разі стресу мій раціон щоразу змінювався. Особливо це відчула на початку повномасштабного вторгнення. Я десь підхопила патерн заїдати стрес, іти в якийсь джанк-фуд. Тоді це був хліб із сиром та маслом. Я набрала понад 10 зайвих кілограмів. До речі, спочатку взагалі нічого не їла, а потім лише те, що мені подобається. І це були не солодощі, а жирна, калорійна їжа.

Після року терапії я усвідомила, що стрес не має впливати на те, що їм. Я не курю й не вживаю алкоголь, тому їжа — моя пристрасть. Тож намагаюся заспокоюватися по-іншому. Запитую себе, чи дійсно зараз хочу з’їсти булочку, наприклад, чи таким чином вичерпаю емоційні питання. Якщо дійсно хочеться посмакувати випічкою, то їм якийсь класний круасан і, чесно кажучи, не шкодую.

Табу в їжі

Я зрозуміла, що категоричність призводить до обмежень, а я не дуже це люблю. Наприклад, понад рік не вживаю алкоголь. Але якщо раптом мені захочеться ігристого, то вип’ю келих і не сваритиму себе за це. Так само із солодощами чи напоями, типу кока-коли, содових, від яких відмовилася.

• Якщо мене захитує, якщо зле, то п’ю кока-колу. Це швидке рішення: газований напій з високим вмістом цукру допомагає. Але таке роблю вкрай рідко.

Я дотримувалася посту років десять поспіль, не вживала продуктів тваринного походження майже по 2 місяці. Але ніколи не веганила. Завдяки цьому досвіду зрозуміла, що категоричність не працює. Усе має бути в балансі.

Естетика в харчуванні

Для мене важливо, коли естетика й смакові якості поєднуються. Це, напевно, найбільше задоволення.

Я гедоністка: люблю їжу, насолоджуюся нею. Це не просто паливо чи енергія. Це ритуал. Я люблю готувати вдома сніданки й обіди. Люблю запрошувати друзів на звані вечері. І для мене це не лише про смак, а й про вигляд. Тому створила власний посуд.

Завжди сервірую так, щоб було гарно, оздоблюю стіл квітами. Я харчуюся мінімум тричі на день, і в ці моменти теж хочеться, щоб порадів не тільки мій шлунок і рецептори, а й очі.

Буває, що заклади дуже гарні, але в них несмачно. Тоді знаходжу іншу історію — чим насолоджуватися. Наприклад, це чай, бо дуже люблю його. Буває таке, що інтер’єр закладу не дуже. Наприклад, я обожнюю Грузію, її кухню. Одна з найстаріших хачапурних, яка розташована в Батумі, має вигляд звичайної забігайлівки. Там власник готує найсмачніше хачапурі по-аджарськи. Естетика такої простої домашньої сільської кухні не залишає мене байдужою. Я вмію бачити красу в усьому, це мій плюс.

Фудлайфхаки в подорожі

Раніше, подорожуючи, я дійсно їла те, що під руку траплялося. Наразі враховую, як довго летітиму й куди. Тому готую й беру із собою ланчбокси. Зазвичай нарізані овочі (морква, селера), хумус, відварені яйця, фрукти. Це дуже зручно й ситно. Також можу взяти сендвіч, бутерброд, загорнувши його у фольгу, якщо знаю, що дорогою в мене не буде нічого з нормальної їжі: салату, овочів, м’яса. Адже нині я живу в Шотландії, а тут, якщо чесно, з цим біда.

Про впевненість у собі

Упевненість — це коли ти нікому нічого не хочеш доводити, нікого не прагнеш у себе закохувати, дивувати, якось притягувати; коли тобі себе достатньо, коли тобі з собою класно і так само тобі класно серед людей.

На самоті ти є ти: без нашарувань, ярликів, того, скільки в тебе підписників і як просунувся по кар’єрі. Це вже апгрейди впевненості. Але головне — це коли ти такий, яким є і тобі з цим класно, спокійно, нічого не виводить із рівноваги.

Початок великої війни — найжахливіший період мого життя. Було дуже важко. Здавалося, що не витримаю напруги, болю. Щось точно зі мною станеться. Допомогло усвідомлення, що я б нічого у своєму житті не змінювала: ні професії, ні місця проживання. Я б не виїжджала за кордон, хоча могла. Це розуміння дало силу й мотивацію до життя.

Упевненість у мені завжди була. Я мала гарну родину, прогресивну школу, де нам допомогли зрозуміти, що ми особистості, наша думка — важлива, наше рішення — це наше рішення, ми маємо бути не зручними, а свідомими. Це заклало міцний фундамент мене як особистості. Тому я не шукала, що таке впевненість. А просто нагадала собі, що це.

Речі, які наповнюють сьогодні

Це моя праця, творчість. Але від початку війни я відійшла від цього. Єдине, що було, — гончарство. Хоча до цього змусив чоловік, подарувавши абонемент в хорошу студію. Він відвозив мене туди вранці й забирав увечері. І я не мала вибору: довелося займатися. Наразі повернулася до себе. За чотири роки багато пропрацювала щодо цього й далі продовжую.

Також мене надихають подорожі та, як би це не банально прозвучало, прості моменти буття. Наприклад, у мене є невеличкий сад, де можу косити траву, саджати квіти, робити барбекю, смажити маршмелоу з племінниками.

А ще я придбала машину й мрію об’їздити Шотландію, де зараз мешкаю. Тут, як ніде в іншій країні, а я була майже у всій Європі й трохи в Азії, цінується природа. Тобто природа й людина однаково важливі. Можна поїхати до моря, до озера, до річки, в ліс і просто милуватися. Це дуже надихає, повертає рівновагу, відчуття опори, допомагає витримати все, зважаючи на те, що відбувається вдома.

Про стосунки з чоловіком

У наступному році буде 20 років, як ми разом. Мали різні періоди. Більшу частину свого життя прожили разом. І він досі не втрачає надії мене розсмішити. Не те щоб я була така несміяна, але просто інколи це «плоскі жарти». І хоча кажу, що мені не смішно, насправді це не так. У нього є щире бажання завжди бути в гарному настрої. Особливо це допомагає, коли мені емоційно важко.

Коханий захоплюється мною як людиною, моєю цілеспрямованістю й добротою. Це те, про що я від нього чую найчастіше. Найбільші зміни в нашому житті сталися завдяки моїй рішучості й наполегливості. Переїзд у Шотландію — також моя ідея. Чоловік мене підтримує, а я маю через це сили рухати, як той потяг, вперед.

Про спільні харчові вподобання

Ми з чоловіком любимо поїсти щось смачненьке. Я обожнюю готувати. Єдина проблема в тому, що він спортсмен. Може тренуватися по кілька разів на день. Він завжди поспішає до спортзалу, обожнює людей. І через ось таку енергозатратну історію може споживати до п’яти, мені здається, тисяч калорій за добу. І тут є нюанс: я не можу з’їсти стільки, скільки він. У мене не такий метаболізм. Він у спорті з 4 років. У нього не залишається ні краплі жиру. Мені здається, що він у своїй вазі все життя. Чого не скажеш про мене. І це інколи дратує, коли він приходить пізно з роботи й хоче, аби я склала компанію за вечерею. До речі, це один із наших ритуалів. Ми працюємо, постійно у відрядженнях. Не так часто, як хотілось би, буваємо разом. Тому сніданок і вечеря — це наш час. Але коли він повертається надто пізно, то вечеряти вже не хочу.

Щодо смаків, то ми обожнюємо м’ясо. Це сто відсотків наша історія. У цьому точно зійшлися. Я дуже вдячна чоловіку за те, що він не фітоняшка й нормально їсть. Може вживати алкоголь, наприклад, любить пиво. Я теж, але вже давно п’ю лише безалкогольне.

Наша улюблена страва — це стейк на вогні. Мені подобається, як кажуть у Шотландії, stone food — мінімально оброблена на вогні їжа. Наприклад, стейк, смажений з сіллю по дві хвилинки на вогні з обох боків. Звичайні овочі, обпалені на багатті, перець, засипаний спеціями й просто порізаний. Спаржа на вогні неймовірно смачна. Печена картопля, гриби. Я не люблю складних заправок. У мене завжди мінімум приправ: сіль, перець, якісь трави й просто олія — або оливкова, або запашна соняшникова.

Улюблена хелсі-страва

Нещодавно відкрила для себе Air Fryer (аерогриль, мультипіч — примітка редактора), що смажить без жиру. Не тому, що я така вся healthy, а через те, що мені не подобається, коли їжа дуже жирна. Я з дитинства не люблю пиріжки, смажені в олії. Краще — на парі або в духовці.

Окрім м’яса, я дуже люблю молочні продукти, особливо молоді м’які сири, наприклад, моцарелу. Вони найкорисніші, бо містять багато протеїну й менше жирів. Суперлегкі.

Обожнюю готувати з таким сиром низькокалорійний, високопротеїновий і суперкорисний снек.

Інгредієнти:

• рисовий папір
• яйця — 2 шт.
• сіль і перець — до смаку
• вода — 2 ст. л.
• м’який і твердий молоді сири
• кунжут

Спосіб приготування:

1. Готуємо суміш для розмочування рисового паперу. Збиваємо 2 яйця, як на омлет. Солимо й перчимо до смаку (можна замість цього додати соєвий соус). Додаємо 2 столові ложки води. Перемішуємо.
2. Готуємо начинку. Беремо м’який і твердий сири (50 на 50). Перемішуємо, щоб зникли грудочки.
3. З рисового паперу готуємо конвертики. Кожен лист вмочаємо в суміш. У середину викладаємо начинку, закручуємо, як голубці.
4. Викладаємо у форму в один шар. Зверху посипаємо кунжутом.
5. Випікаємо 10-15 хвилин до золотистої скоринки.

Рисовий папір дає хрумкість, а сир — тягучіть.