«Їжа відкриває людей» — Таня і Денис про те, як заснувати організацію гастроподорожей 

З чого все почалося

25 років тому мама Дениса, киянка, українка, вийшла заміж за француза і переїхала жити до Франції. Поступово ми почали їздити до неї в гості. Франція тоді, як і зараз, була країною номер один у світі гастрономії. Це країна, чия національна кухня входить до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. І ми, хоч спершу знали про Францію небагато, з часом почали глибше пізнавати її саме через їжу.

Ми зрозуміли: у Франції неможливо по-справжньому пізнати культуру, якщо не пізнаєш її кухню.

Я продовжувала працювати у своїй сфері, Денис у своїй. Але щоразу, коли ми поверталися з Франції, то розповідали друзям про наші враження. У Франції, ким би людина не працювала — механіком, юристом, нотаріусом чи фермером, — їжа завжди лишається спільною темою, яка всіх об’єднує.

Французи взагалі не можуть без розмов про їжу: за сніданком вони обговорюють, що буде на обід, за обідом, що готуватимуть на вечерю, а за вечерею, що приготують завтра.

Коли ми приїжджали в Україну й ділилися цим з друзями, розповідали, що й де куштували, як нас пригощали, які заклади відвідали — усі слухали про це із захватом. В якийсь момент друзі просто сказали: «Слухайте, ну ви нас замучили! У нас уже слинка тече! Ви тільки й розповідаєте, як там смачно. Давайте ми самі вже до вас приїдемо».

Ми говорили, що не зможемо їх прийняти, адже будинок мами невеликий. У відповідь на це одна з наших подруг порадила організувати гастротур.

Ми з Денисом подумали, а чому б ні? За стільки років ми добре пізнали Францію, багато подорожували й не лише туристичними маршрутами.

Перша гастропрограма

Минув буквально місяць-два, і ми вже створили першу гастрономічну програму, набрали групу — завдяки нашим друзям, мамі, її знайомствам і нашим подорожам. Це були не просто візити в ресторани — ми водили людей у справжні сироварні, на невеликі ферми, до виноробів. Мама добре знала місцевих виробників — тих, хто робить сир, ковбасу, вино. З самого початку наша програма була про справжню, живу Францію.

З часом ми збагнули: у Франції саме культура їжі відчиняє двері, які інакше б лишилися зачиненими. Починаєш говорити про рецепти, сири чи вино — і фермери раптом пускають тебе у найпотаємніші куточки свого життя: показують сімейні погреби, старовинні льохи, дістають «секретні» головки сиру, яких не купиш на базарі.

Ще яскравіша історія сталася з шефом французького мішленівського ресторану — Жеральдом Гарсіа. Коли ми вперше попросили дозволу зайти з групою на його кухню, він запитав: «Мадам, ви ж не кличете гостей у свою спальню?» Спочатку ми розгубилися, але Таня відповіла, що кухня — це ж гордість, і її треба показувати.

Перший раз Жеральд відмовив. Ми повернулися вдруге — просто повечеряти. І втретє. Тоді шеф усміхнувся й сказав: «Гаразд, заходьте. Мені й самому приємно показати те, що я створюю». Так ми, фактично, не тільки відкрили кухню для себе, але й відкрили її для самого шефа.

Ми зрозуміли, що кухня допомагає людям відкрити країну з того боку, з якого по-іншому вони не зможуть її відкрити. Кухня — найшвидший і найтепліший спосіб зрозуміти країну, традиції, зблизитися з людьми, пізнати їх справжніх.

Цю першу французьку гастроподорож ми взяли за основу для всіх наступних подорожей — як у Франції, так і в інших країнах. Для нас основними принципами було показувати не лише столицю, але й невідомі місця, глибинки. Обовʼязково в програмі у Франції є ресторан Мішлену, щоб ми могли побачити високу кухню країни.

Найбільш незвичні гастроподорожі

Почавши з Франції, ми далі стали організовувати подорожі по інших гастрономічних країнах Європи: Італії, Іспанії, Португалії, а згодом доєдналися Марокко та Південна Африка. Для наших подорожей ми завжди вибираємо якесь автентичне житло. Нам було нецікаво жити в якомусь готелі. А ось, наприклад, забронювати шато, якийсь старовинний замок і паралельно подорожувати регіоном — класний варіант.

Цілий день побудований так, що ми отримуємо гастрономічний, кулінарний досвід, але й також знайомимося з визначними місцями регіону. Якщо це якісь міста, фортеці, океани, то не можемо їх оминути. Наприклад, у Південній Африці ми спостерігали за тваринами, ходили на своєрідне екосафарі.

Колись ми також організовували тур до Ісландії. Усі казали, що там немає гастрономії, це острів на півночі, де дуже холодно. Але ми подумали: ну люди ж там щось їдять? Значить, ми повинні зрозуміти, що саме.

Так ми зʼїздили на китову ферму, їли суп із китом. Ми спробували мʼясо акули, яке спеціально маринують. Приїжджали до одного фермера в гості, і він, за бабусиними рецептами, готував для нас картоплю з бараниною.

Їжа дуже відкриває людей — вона обʼєднує. Задоволення від їжі не порівняєш ні з чим.

Як організовують гастроподорож

Gastro Weeks саме тому так називається, бо наші подорожі розраховані приблизно на тиждень, із невеликими групами, здебільшого до 12 людей. Більшу кількість можуть дозволити не всі шеф-кухарі, коли запрошують на свою кухню. Часом до нас звертаються крупні компанії, яким треба влаштувати дозвілля, корпоративи, командні тимбілдинги, пов’язані з подорожами та кулінарією.

Успіх набраних нами груп — це люди, які після гастроподорожей разом організовують бізнеси, подорожують в інші країни, одружуються, хрестять своїх дітей. Фактично, ми створили комʼюніті, яке постійно підтримує одне одного.

Кожен день у подорожі — це різний досвід, і ми ніколи не проводимо їх однаково. Ми їдемо в якесь визначне місце, на океан, море чи в джунглі й там щось їмо. Але програма може змінюватися залежно від бажань групи.

Наприклад, ми запланували піти в гарний ресторан на обід. Але була чудова погода, наша група зблизилася й попросила влаштувати пікнік на віллі, де ми жили. Так до нас прийшов гід, який зробив кулінарний майстерклас по сирах, а хлопець у групі смажив мʼясо за власним рецептом. Спільне приготування їжі дуже обʼєднує людей.

Як гастроподорожі змінюють людей

Люди в гастроподорожах відкривають собі самих себе. Будь-яка подорож виводить людину на новий рівень, бо це нові враження та знайомства, нові смаки, нові події, нові країни.

З нами поїхала одна дівчина, яка стала більше готувати, але до цього вона навіть не думала долучатися: її потягла за собою подружка. І ось тепер вона каже: «Я приїхала до Києва, стала готувати еклери. У житті ніколи не думала, що буду таке робити». Інші дві дівчини повернулися й відкрили в Києві ресторан.

Чи потрібно готуватися до гастроподорожі

Треба готуватися, що буде дуже багато емоцій і вражень. Нас часто запитують: чи є небезпека набрати зайві кілограми? Але скільки б ми не їли, скільки б не подорожували, ці кілограми не зʼявляються.

Рецепт дуже простий — ми постійно отримуємо нові гарні емоції; їмо екологічні здорові продукти, локальну кухню, тому й не набираємо вагу.

У наших гастротурах, чесно, ми будемо багато їсти, будьте готові до цього (усміхаються). Будемо пробувати різні кухні, але беріть з собою гарний настрій і багато позитивної енергії. А коли ви пропускаєте через себе багато енергії, вона виходить зі сміхом, з радістю, зі спілкуванням, тому кілограми не встигають додаватися.

Гастроподорожі Україною

І до початку, і з початком повномасштабної війни ми організовували гастротури в Києві: розповідали, де який ресторан був і що на його місці зараз, про київську кухню тощо. Але після вторгнення ми взяли паузу, бо було складно влаштовувати свято в такий час.

Поступово в 2023 році ми зробили кілька корпоративних турів, також запрошували шеф-кухарів із різних країн до України. Тут вони давали свої майстеркласи.

Зараз робота триває в повільнішому режимі. Раніше ми багато подорожували, намагалися багато де побути, а зараз люди потребують теплого, затишного, спокійного кола — на противагу всім змінам і небезпекам, які відбуваються в житті. Усі відчули, що їм хочеться опинитися в безпечному полі, де тебе нічого не турбує.

Деякі з наших друзів сплатили нам кошти у 2022 році, бо ми розписали план гастроподорожей. Після початку повномасштабної війни Таня пропонувала їх повернути. А вони казали: «Для мене це як відкладене щастя. Я знаю, що ці гроші відкладені на подорож, а значить, колись вона станеться». Для нас це як світло наприкінці тунелю.