«З діабетом можна домовлятися»: історія нутриціологині, яка живе з діагнозом 29 років

Наша героїня Марина Янків має діабет з дитинства. Вона обрала шлях фахового розвитку в цій темі, поєднуючи особистий досвід із професійними знаннями. Її історія — приклад раціонального підходу до самоменеджменту при діабеті.

Як діагноз «цукровий діабет» впливає на життя

Якщо зараз ситуація з компенсацією та обізнаністю щодо цукрового діабету значно покращилася, і загалом це захворювання може стати частиною стилю життя, то у 1996 році такий діагноз був майже фатальним.

Я пам’ятаю, як ще в дитинстві твердо сказала собі: я обов’язково виросту й, попри все, буду жити повноцінно. Я доведу оточенню, що з діабетом можна і потрібно жити без обмежень та ярликів.

Сама я виросла в родині медиків, і мої батьки та бабуся зробили все можливе, щоб я мала майбутнє. Для мене це було нормою. Але згодом побачила: не всі люди з діабетом справляються зі своїм станом самостійно.

Саме тоді я почала глибше вивчати дієтологію та генетику. Я краще зрозуміла — «ми є те, що їмо», а робота над собою дає змогу не лише уникнути проблем сьогодні, а й покращити своє майбутнє завтра.

Що варто змінювати при діабеті

Я живу з діабетом з 2-х років. Тоді ще не було персональних глюкометрів — рівень глюкози можна було перевірити лише в лабораторії. Уявіть собі складність: батькам потрібно було годувати мене й розрахувати дозу інсуліну, не знаючи точних показників глюкози в крові.

І саме діджиталізація мені дуже допомогла з цим — інсулінова помпа та глюкозні сенсори зробили життя набагато комфортнішим. Проте якою б «розумною» не була помпа, ти маєш бути готовим швидко вносити корективи за потреби. Тобто, завжди тримати руку на пульсі.

У діабеті одне з найскладнішого — це те, що від нього немає відпустки. Звісно, за 29 років з діабетом я звикла до дисципліни, організованості, планування та до того, що завжди потрібно мати запасний варіант у будь-якій ситуації.

Але ті, хто стикнувся з діабетом уже в дорослому віці, пам’ятають своє життя «до». Їм непросто прийняти, що тепер їх щоденна рутина — це не лише підрахунок вуглеводів і контроль рівня цукру, а й вплив погоди, настрою тощо.

Цей стан вимагає точності, постійного догляду, планування та нових знань. З часом, досвідом і сучасними гаджетами діабет стає стилем життя. Але над цим треба добре попрацювати.

Які технології допомагають контролювати діабет

Зараз у мене вже третя інсулінова помпа, а загалом я користуюся ними понад 10 років. А ще постійно ношу глюкозний сенсор. Зараз вже важко уявити життя без цих гаджетів, адже саме з ними я можу вводити надзвичайно малі дози інсуліну при потребі — до 0,025 одиниці.

Для порівняння: шприц-ручка дозволяє вколоти мінімум 0,5 одиниці. Для дорослої людини це не критично, але для маленької дитини, яка захворіла в ранньому віці та потребує мікродоз, це має надзвичайно великий вплив.

Також на помпі я можу робити мікрокорекції: якщо рівень глюкози трохи підвищений — через зміну погоди або неправильно розраховану їжу — можу точно підколоти, додати чи, навіть, зменшити дозу. Помпа дає варіативність і значно полегшує життя.

Пам’ятаю, як колись їздила у відрядження до Києва автобусом і змушена була колоти інсулін просто крізь штани — бо не було можливості усамітнитися, а йти до туалету було негігієнічно. Тепер усе набагато зручніше з цими гаджетами — вони все роблять самі. Завдяки цьому точність дозування і чутливість до інсуліну значно вищі.

А сенсор — це взагалі знахідка. Ви бачите рівень глюкози у своїй крові постійно, кожні 2-3 хвилини. Щоб відстежити динаміку без сенсора, наприклад, потрібно мінімум тричі проколювати палець. А тут усе можна бачити наочно: чи глюкоза зростає, стабільна або знижується.

Тим паче кожен прийом їжі — це новий вплив на рівень глюкози. Потрібно щонайменше дві години, щоб зрозуміти, як «відпрацювала» їжа. І саме сенсор значно спрощує цей процес, не потребуючи зайвих дій від мене.

А от додатками особливо не користуюся — за стільки років я вже визначаю інтуїтивно: бачу тарілку й одразу розумію склад вуглеводів і глікемічний індекс. Це ж моя професія.

Я завжди кажу клієнтам: коли фіксуєте, аналізуєте, підраховуєте — швидше вчитеся «бачити» свою норму, розуміти вплив їжі, настрою, фізичної активності на самопочуття. На початку дуже допомагає все записувати.

Помпа, до речі, фіксує всі дії — це мій головний щоденник.

Також іноді користуюся калькуляторами, що зчитують склад продуктів у магазинах або дозволяють аналізувати новинки. Завжди тестую щось нове, щоб розуміти, що краще і зручніше.

Що таке компенсація діабету

Якщо простими словами — це підтримка рівня глюкози в межах 4-10 ммоль/л не менше ніж 70% часу протягом доби. Тому важливо потурбуватись про те, щоб їжа не викликала різких стрибків глюкози в крові — в ідеалі, щоб це відбувалось плавно як вверх, так і вниз. Саме такі коливання не будуть викликати якісь серйозні проблеми з організмом.

А от підвищений рівень глюкози активізує розмноження бактерій, що провокують деструктивні зміни в організмі, тканинах та слизових.

При гіпоглікемії ж страждає мозок — не отримує необхідних речовин. Такий постійний стан дуже небезпечний може спричинити дуже негативні наслідки. До слова, гіпоглікемією вважається стан при якому рівень глюкози нижче 3,3 ммоль/л.

Разове зниження глюкози — не катастрофа. Але систематичні гіпо- чи гіперглікемії можуть бути дуже небезпечними. Особливо шкідливими є різкі коливання рівня цукру, наприклад: від 20 до 2 ммоль/л — вони руйнують судини, роблячи їх крихкими. У довготривалій перспективі це може призвести до інсультів, інфарктів, проблем із зором, набряків, ангіопатій.

На що ще впливає компенсація? Рівень глюкози залежить не лише від їжі й інсуліну. Важливими є:

• фізична активність: кардіонавантаження знижує глюкозу, а силові — можуть підвищувати;
• гормональний фон: зміни під час критичних днів, пубертату, менопаузи тощо;
• запальні процеси чи загальне самопочуття — впливають на чутливість до інсуліну;
• біоритми — у різний час доби реакція організму на інсулін може відрізнятися.

Життя з діабетом вимагає постійного аналізу власного стану. Саме спостереження за своїм тілом допомагає передбачити реакцію на ту чи іншу ситуацію. Просте правило: якщо щось під’їли — треба відповідно підколоти. Баланс досягається щоденними маленькими кроками.

Під час великої війни стрес став одним із головних ворогів компенсації. Постійна тривога, страх, «прильоти», сирени — усе це провокує викид кортизолу, гормону стресу, що значно підвищує глюкозу.

Я добре пам’ятаю перший рік повномасштабного вторгнення. Після тривоги рівень цукру підскакував до 20 ммоль/л і тримався годинами. Контролювати це було дуже складно, навіть коли намагалася не реагувати — тіло все одно «вмикало» автоматичну реакцію.

Зараз ми вже частково адаптувалися, і організм перебудувався. Але тоді це було вкрай непросто.

Яким має бути раціон при цукровому діабеті

Я їм досить різноманітну їжу, але є продукти, яких намагаюся не вживати щодня. Це, зокрема, продукти з лактозою — з віком лактоза переноситься гірше, а до того ж вона погано піддається компенсації.

До цього списку входять і глютеновмісні продукти — не всі, звісно. Не можу сказати, що вони в мене погано компенсуються, але все ж не так, як потрібно.

Також уникаю газованих солодких напоїв, за винятком випадків, коли потрібно купірувати гіпоглікемії. Звісно, якщо виникне екстрена потреба з’їсти щось солодке — я це зроблю, бо йдеться про життя. Але загалом, якщо є вибір, то я краще виберу декстрозні таблетки, сік або рідку глюкозу — це більш контрольований і ефективний варіант для компенсації.

Сніданок — мій улюблений прийом їжі. Безглютенову вівсянку їм кілька разів на тиждень. Часто готую омлет або яєшню, обов’язково додаю свіжі овочі або салат. Хліб — або з твердих сортів пшениці, або домашній — наприклад, з сочевиці. Він смачний, ситний і має низький глікемічний індекс. Іноді додаю запечене м’ясо або рибу. Але овочі — завжди обов’язкова частина прийому їжі.

На обід обираю цільнозернові крупи: гречку, рис з твердих сортів або макарони з твердих сортів пшениці. Додаю м’ясо або рибу та запечені овочі. Влітку люблю баклажанну чи кабачкову ікру. Для мене важливо, щоб у тарілці завжди були білки, вуглеводи та клітковина.

На вечерю їм небагато — зазвичай щось легке, переважно вуглеводне. Людям з діабетом важливо не споживати багато білка на ніч, оскільки його довге засвоєння може впливати на нічний рівень глюкози та заважати сну.

А ще дуже люблю готувати кабачкові оладки або оладки на вівсяному чи мигдалевому борошні. До них можу додати джем без цукру, зі стевією.

Обожнюю влітку окрошку, запечені помідори, овочі. Намагаюся максимально їсти сезонні продукти.

Яких помилок у харчуванні найчастіше припускаються люди з діабетом

У чатах чи в порадах з інтернету рідко можна знайти справді цінну інформацію. Це здебільшого загальні рекомендації, часто — для людей з діабетом 2 типу. Адекватні й глибокі поради щодо компенсації діабету 1 типу трапляються вкрай рідко. Найчастіше — лише базові рекомендації: як правильно розраховувати дозу інсуліну чи складати меню. Але все це працює лише за умови, що людина чесно й точно контролює весь процес і враховує всі фактори.

Проте багато людей з діабетом думають, що все це нескладно, і поступово просто забувають про хворобу. Деякі місяцями не вимірюють рівень глюкози, звикають до постійно високих показників, не колють інсулін. Вони поводяться, як страуси — ховають голову в пісок, удаючи, що проблеми немає. Але діабет рано чи пізно нагадає про себе — вже серйозними ускладненнями. І саме тоді починають говорити, що діабет — це не стиль життя, а важке захворювання. На жаль, це дійсно може призвести до ампутацій і втрати звичного способу життя.

Саме тому я завжди кажу: діабет — це сусід, з яким можна або домовлятися, або сваритися. Але сварки ні до чого доброго не приводять. Тому варто знайти компроміс, взяти ситуацію під свій контроль, щоб жити щасливо.

Варто усвідомити, що універсальні поради в діабеті не працюють. Є діти, є дорослі, є період пубертату, є різна добова потреба в інсуліні. Є різні фізіологічні особливості. Наприклад, люди з інсулінорезистентністю не реагують на стандартні дози інсуліну. Це все важливо.

Часто читаю в чатах: «Погано колоти багато інсуліну». Але погано — це мати постійно високий рівень глюкози в крові. Треба зробити все, щоб організм відповідав на інсулін. І не треба обмежувати себе в адекватній кількості їжі через страх перед великими дозами.

Багато хто не доїдає, бо хоче «тримати маленькі дози». Хтось їсть лише листя салату, інші свідомо недоїдають. Це хибний шлях. Треба їсти згідно з реальною потребою організму. А вона — індивідуальна: у кожного свої алергії, рівень активності, обмін речовин.

А ще, потрібно здавати базові аналізи, знати особливості свого організму й адаптувати харчування під себе. Коли організм отримує те, що йому потрібно, — він працює краще, ніж тоді, коли ми намагаємося його зламати чи «переналаштувати».

Які міфи про людей з діабетом дратують найбільше

«Така молода, а вже діабет». У суспільстві закріпилося хибне уявлення, що діабет — це виключно хвороба літніх людей, які зловживали солодким або людей з зайвою вагою. Насправді діабет буває різний і спричинений різними чинниками.

«Ти багато солодкого їв, тому й маєш діабет?» Ні, діабет не виникає від солодкого, неправильного харчування чи «провини» людини. Я не винна, що це сталося зі мною. Це — аутоімунна реакція. Немає сенсу в цьому копатися. Це факт, і краще зосередитись на тому, як жити далі.

Один із найабсурдніших міфів — коли хтось дізнається про діагноз у знайомого, йому одразу надсилають книжки: «Як вилікувати діабет», «Як уникнути інсуліну». Із серії: «Тебе підсадили на інсулін» — звучить так, ніби це наркотик. Але ж це ліки! Це замісна терапія, яка рятує життя.

Інсулін застосовують понад 100 років. Спочатку — свинячий, згодом — людський. Сьогодні — це сучасні аналоги інсуліну, зокрема короткої дії, які значно ефективніші для компенсації.

Кажуть: «Якщо почнеш колоти — уже не злізеш». Але правда в тому, що якщо не колоти — я просто помру. Це важко пояснити людині, яка не стикалася з діабетом.

Я сама пережила цей етап — неприйняття і пошуку варіантів для розв'язання проблеми не звичним методом. Хоч мої батьки — медики, але й ми перепробували все: фітотерапію, голкотерапію, аюрведу… Усе — щоб спробувати зупинити руйнування β-клітин і зберегти хоч якусь виробку інсуліну. Але ми втратили дорогоцінний час. Коли можна було почати інсулінотерапію і дати підшлунковій відпочити — ми тягнули. В результаті руйнування пройшло швидше, бо підшлункова напружувалася, намагаючись виробити хоч щось. На момент початку терапії в мене майже не залишилось β-клітин — аналізи це підтвердили.

Саме тому важливо почати терапію вчасно. Це може дати ефект «медового місяця» — період, коли залишки власного інсуліну ще працюють, і компенсація стає легшою. Це краще, ніж нічого. Бо навіть якщо буде похибка — з’їв трішки більше — не відбудеться миттєвого стрибка глюкози й «вильоту» з діапазону.

А ще, не сприймайте людей із діабетом як важкохворих або інвалідів! Якщо ви ставитесь до них нормально — вони виростають повноцінними, відповідальними людьми. Не жалійте нас. Не думайте, що це «пройде».

Я дуже не любила, коли мене жаліли через діагноз або називали «діабетиком». Це слово для мене стало токсичним. Краще казати — «людина з цукровим діабетом». Я давно прийняла це як частину свого життя. Мені комфортно, бо я знайшла баланс між собою та діабетом.

І ще один момент — непрохані поради. Хтось радить «з’їздити до цілителя». Дивно, як багато людей нічого не знають про діабет, але активно дають поради. Не варто. Хоча б запитайте — чи хоче людина це слухати?

Що мають зрозуміти близькі люди про людину з діабетом

Якщо людина щойно зіткнулася з діагнозом, найперше — взяти її за руку й сказати: «Все буде добре». Не одразу, але з часом. Зараз важливо вчитися, адаптовувати життя до нових обставин. Потрібно дати людині впевненість і розуміння того, що на початку буде важко — і це нормально.

Не сваріть за помилки з рівнем глюкози. Іноді це не залежить від людини, особливо на старті. Дайте їй простір. Не ставтеся до неї як до хворої. Наприклад багато батьків сприймають дитину з діабетом як кришталеву вазу: «Не впади, не йди туди». Але так ви формуєте з дитини соціального інваліда. Вона повинна знати: навіть якщо впаде — нічого страшного. Встане, обтруситься і піде далі.

Людина має розуміти: потрібен час на адаптацію. Діабет — це просто зміна метаболізму. Ми просто заміщуємо те, що раніше робив організм автоматично, — ліками. Це складніше, так. Але це не катастрофа. Нічого невиправного немає. Головне — підтримка. Рідні мають бути поруч, допомагати, вчитись разом і приймати людину з її діабетом.

Також близьким важливо знати, що робити у випадку гіпоглікемії, наприклад. Як діяти, якщо глюкоза різко впаде. Як підтримати. Ви маєте бути партнером у діабеті.

Батькам дітей із діабетом? Завжди пускайте дітей на дні народження! Так, можливо, не вдасться з першого разу скомпенсувати торт — спробуєте ще раз. Це процес, і він потребує часу. Не ховайте діабет. Якщо щось трапиться, люди, які хоча б трохи обізнані, зможуть допомогти. Це не соромно.

Це просто особливість. У когось — алергія. У когось — діабет. Хтось не їсть глютен. І що? У цьому — нічого страшного.

Що робити тим, хто щойно дізнався про діагноз

Я завжди кажу: звернутися до психолога — це абсолютно нормально. Нормально — посумувати, поплакати, розбити тарілку, пожаліти себе. А потім — зібратися й усвідомити: це сталося не просто так. Це виклик, який потрібно прийняти, прожити, пройти крізь нього. Так, це непросто, але з цим можна — і треба жити далі.

Що порадити рідним? Не сваріть людину з діагностованим діабетом за помилки — особливо на початку. Все нове потребує часу. Найкраще, що ви можете сказати: «Я поруч». Люди з діабетом іноді можуть щось під’їсти без підколу інсуліну. У таку мить важливо не критикувати, а запитати: «А давай разом подумаємо, як це скомпенсувати».

Не забороняйте смаколиків — ні дітям, ні дорослим. Золотий баланс: 90% — збалансована, корисна їжа, 10% — для душі, для задоволення. Це абсолютно нормально. Тоді харчування не стає тягарем, а залишається частиною повноцінного життя.

Бо коли щось суворо забороняють, воно миттєво стає ще більш бажаним. Виникає емоційне заїдання, порушується компенсація, стає важче керувати рівнем глюкози. Людина повинна знати: дозволити собі щось смачне — це не злочин. Якщо немає жорстких табу — зникає і нав’язлива потреба в чомусь не надто корисному.

Я добре пам’ятаю, як у дитинстві жила на суворій дієті й мріяла про заборонене. Постійно думала про їжу. А коли вперше одягнула інсулінову помпу — перший місяць їла все підряд. І знаєте що? Потім ця тяга просто зникла. Тепер я оберу солоні огірки замість торта — бо це дійсно моє зараз.

Також не варто казати: «Тобі не можна» чи «Не підеш на день народження». Не позбавляйте людей з діабетом звичних радощів. Це не вирок — це виклик. І його цілком можливо подолати. Якщо ви будете поруч, підтримуватимете й допомагатимете — не буде страху перед помилками. Тоді все вдасться. Ви навчитеся, адаптуєтеся — і не доведеться відкладати життя на потім.