«На висоті поступово зникає апетит»: наймолодша українка на Евересті — про раціон і сходження

Про любов до гір

Моє знайомство з горами почалося зовсім не так романтично, як можна було б подумати. На свою першу гору Говерлу я потрапила вже в дорослому віці. Поїхала абсолютно непідготовленою: у джинсах, худі, кедах і з маленькою сумочкою через плече. Тоді навіть не здогадувалася, наскільки важливими є правильне спорядження та підготовка.

На вершині нас зустріла сильна злива. Я промокла до нитки, змерзла і мріяла лише про те, щоб якнайшвидше спуститися вниз. Жодного захвату чи відчуття, про які часто пишуть у книжках або показують у фільмах, тоді не було. Навпаки — повернулася додому з думкою, що гори, мабуть, просто не для мене.

Минув певний час, і зрозуміла, що проблема була не в горах. Я просто була до них не готова.

Гори не пробачають легковажності, і повага до них починається з підготовки: фізичної, ментальної, правильно підібраного спорядження та розуміння маршруту.

Коли з’явилася можливість вирушити в похід Карпатами вже з досвідченою командою, я підійшла до цього зовсім інакше. Взяла в прокат спорядження, купила правильне взуття, кілька тижнів готувалася фізично. І цього разу все змінилося. Я перестала думати про холод, втому чи незручності й нарешті змогла побачити те, заради чого люди повертаються в гори знову і знову.

Саме після цієї подорожі зрозуміла, що хочу продовжувати. Спочатку це були нові походи в Карпати, потім перші високі вершини, а згодом альпінізм став важливою частиною мого життя. Як не дивно, усе почалося не з любові з першого погляду, а з другого шансу, який я дала горам і собі.

За два роки в горах я встигла побувати на вершинах різних континентів: Арарат у Туреччині, Кіліманджаро в Танзанії, Аконкагуа в Аргентині, Монблан з французького боку, Орісаба в Мексиці, Охос-дель-Саладо — найвищий вулкан світу в Чилі, кілька гір у Непалі і, звісно, моє останнє й найважливіше сходження на Еверест.

Кожна з цих гір була абсолютно різною. Десь найбільшим викликом ставала висота, десь погода, холод чи технічна складність маршруту.

Зараз у моїх планах масив Вінсон в Антарктиді. Це найвища вершина континенту й одна з найвіддаленіших гір у світі.

Про підкорення Евересту

Мені знадобилося приблизно два тижні, щоб по-справжньому усвідомити, що сталося. Думаю, так буває з багатьма альпіністами. На вершині ти зовсім не думаєш про рекорди чи гучні досягнення, бо розум зосереджений зовсім на іншому.

В альпінізмі часто кажуть, що вершина — це лише половина шляху. Попереду ще не менш важливе завдання — безпечно спуститися вниз.

Мої відчуття на вершині були зовсім не такими романтичними, як це часто показують у фільмах чи описують у книжках. Я відчувала сильну втому, холод, пронизливий вітер. Хвилювалася за інших учасників команди, які ще піднімалися позаду. Найбільше хотілося просто сісти, заплющити очі й відпочити. Я була настільки виснажена фізично й морально, що ніби рухалася на автопілоті.

Мабуть, єдина думка, яка тоді приносила полегшення, була дуже проста: «Нарешті більше не треба йти вгору, тепер тільки вниз».

Лише після завершення експедиції та повернення додому я поступово почала усвідомлювати, що сталося. Саме тоді я по-справжньому відчула, наскільки особливим був цей момент і що мені вдалося стати наймолодшою українкою, яка зійшла на Еверест.

Еверест точно не та гора, з якої варто починати. Дуже часто можна почути фразу: «Найкраща підготовка до гір — це інші гори», і я повністю з цим погоджуюся. Жодні тренажери чи найкраща фізична форма не можуть повністю замінити досвід, який ти отримуєш під час реальних сходжень.

Саме в горах організм поступово вчиться адаптуватися до висоти, а людина розуміти свої можливості, правильно акліматизуватися та приймати рішення в різних ситуаціях.

Якщо людина починає з нуля і займається системно, приблизно двох років може бути достатньо, щоб якісно підготуватися до сходження на Еверест. Але головне тут не швидкість, а поступовість. Кожна вершина має стати ще одним кроком до більшої мети.

Безпосередньо до кожної своєї експедиції я починаю готуватися за кілька місяців залежно від складності гори. Основу моєї підготовки складають тренування на витривалість і силу: біг сходами або вгору, часто з рюкзаком чи додатковою вагою, силові тренування, заняття на скеледромі, велотренування та регулярна розтяжка. Кожне з них розвиває навички, які потім дуже допомагають уже безпосередньо в експедиції.

Перед окремими сходженнями я також проходжу курс гіпоксичних тренувань на спеціальному обладнанні, яке імітує умови високогір’я завдяки зниженому вмісту кисню.

Водночас я переконана, що універсальної програми не існує. Хтось любить біг, хтось плавання, хтось силові тренування. Важливо знайти той формат, який приносить задоволення, адже підготовка до таких експедицій це не про одну годину спорту на тиждень, а про спосіб життя. Коли тренування стають частиною щоденної рутини, підтримувати дисципліну значно легше.

Підготовка до Евересту — це марафон. І, як на мене, саме системність, дисципліна та поступове накопичення досвіду значно важливіші за бажання якнайшвидше досягти вершини.

Про вегетаріанство

Я відмовилася від м’яса ще в старших класах школи. Насправді все почалося дуже просто: мені ніколи не подобався його смак, а ще я дуже люблю тварин. З часом це рішення стало для мене абсолютно природним, і сьогодні вже не уявляю свого життя інакше.

Втім, не все було ідеально. На початку я не до кінця розуміла, як правильно збалансувати раціон, тому певний час стикалася з різними дефіцитами. Навіть був короткий період, коли я вирішила повернути м’ясо в раціон — мені здавалося, що це допоможе. Але дуже швидко зрозуміла, що просто не можу його їсти ні фізично, ні психологічно. Тож знову повернулася до вегетаріанства, але вже значно більш усвідомлено.

Зараз я набагато уважніше ставлюся до свого харчування, регулярно здаю аналізи й стежу за тим, щоб організм отримував усе необхідне.

Мабуть, найкращим підтвердженням цього для мене стало сходження на Еверест. Дуже багато людей казали, що без м’яса це неможливо або що організму просто не вистачить сил. Але моя історія показала, що за умови правильної підготовки, уважного ставлення до здоров’я та збалансованого харчування вегетаріанство не стало перешкодою на шляху до цієї вершини.

А я б точно не стала переконувати всіх відмовлятися від м’яса. Думаю, це дуже індивідуальний вибір, і кожен має знайти той тип харчування, який підходить саме йому.

Але водночас я не погоджуюся з твердженням, що без м’яса неможливо досягати високих результатів у спорті чи альпінізмі. Мій досвід показав, що вирішальну роль відіграє не наявність або відсутність м’яса в раціоні, а те, наскільки цей раціон збалансований.

Звісно, вегетаріанство вимагає більшої уваги до свого здоров’я. Я регулярно здаю аналізи, контролюю показники, стежу за тим, щоб організм отримував достатню кількість білка, заліза, вітаміну B12 та інших необхідних елементів.

Сходження на Еверест потребує років тренувань, досвіду, якісного відновлення, повноцінного сну, продуманого харчування, акліматизації та багатьох інших чинників. Моє сходження лише підтвердило, що добре спланований вегетаріанський раціон може забезпечити організм усім необхідним навіть для таких серйозних фізичних навантажень.

Про раціон для сходження

Чесно кажучи, мені не довелося кардинально змінювати свій раціон через експедицію. Перед поїздкою я заздалегідь повідомила компанію, яка нас приймала, що не вживаю м’яса, і з цим не виникло жодних проблем.

У базовому таборі меню було досить різноманітним, тому я легко могла вибирати вегетаріанські страви. Вище, у висотних таборах, усе було значно простіше: я просто просила не додавати м’ясо до моїх страв. Навіть сендвічі для переходів мені готували окремо — з урахуванням мого раціону.

Найбільшим викликом виявилося, що на висоті поступово зникає апетит. Чим вище ми піднімалися, тим важче було змусити себе їсти, хоча організму саме в цей момент найбільше потрібна енергія.

Тому на фінальних етапах сходження я більше покладалася на продукти, які легко й швидко засвоюються: енергетичні гелі, батончики, желейні цукерки та інші джерела швидких вуглеводів. У такі моменти головне — забезпечити організм достатньою кількістю енергії, навіть якщо їсти зовсім не хочеться.

Загалом я була приємно здивована тим, наскільки легко вдалося організувати харчування навіть на Евересті. Моє вегетаріанство не стало жодною перешкодою під час експедиції.

Про міфи

Мабуть, найбільший міф, що для гір достатньо бути просто фізично сильним. Насправді фізична підготовка це лише одна зі складових. Не менш важливі терпіння, дисципліна, уміння приймати рішення, залишатися спокійним у складних ситуаціях і справлятися з дискомфортом.

Під час сходження на Еверест мені, чесно кажучи, психологічно було навіть важче, ніж фізично. На великій висоті дуже багато залежить від того, чи можеш ти зберігати холодний розум, коли втомлений, не виспався і хочеться здатися.

«Високі гори ходять не ногами, а головою». І після Евересту я зрозуміла, наскільки це справді так.

Про помилки початківців

Я б порадила не поспішати. Починати з простіших маршрутів, не економити на хорошому взутті та спорядженні, готуватися фізично й не соромитися звертатися по допомогу до досвідчених людей. І, мабуть, найголовніше — завжди пам’ятати, що гора нікуди не втече. Якщо сьогодні умови небезпечні, завжди можна повернутися ще раз.

Про здоровий спосіб життя

Для мене здоровий спосіб життя — це щоденні звички, які допомагають почуватися добре й мати сили для великих цілей. Найважливіші з них — регулярна фізична активність, повноцінний сон, збалансоване харчування та відновлення. Я також регулярно здаю аналізи, щоб розуміти, чого саме потребує мій організм.

Для ментальної стійкості мені допомагають час на природі, робота з психологом і вміння не порівнювати свій шлях із чужим. Саме маленькі щоденні звички з часом дають найбільший результат.