«РаціON»: книжка про те, як перестати їсти на автопілоті

Те, що ти їси, не починається з тебе

Ми давно живемо в морі фактів про їжу. Хтось розуміє, що його «тягне» на шоколад від стресу, хтось — що від молока йому зле, а хтось — що піца у п’ятницю спрацює як кнопка «видихай». У кожного є свій набір розрізнених знань: про користь, про шкоду, про алергії, про звички, про «люблю/не люблю». Але в голові це все лежить як розібраний пазл.

Нам у руки потрапила книжка, яка робить з цього пазлу картину. «РаціON» Віктора Досенка та Ірини Виговської не просто пояснює, чому нас тягне до солодкого, м’яса, кави чи алкоголю. Вона кладе наш раціон на координатну площину еволюції, ДНК, клімату, технологій і цивілізаційних зламів. Нагадує, що наш обід — це не випадковість і не звичка, а ланцюг процесів, що тягнеться від першої мавпи до нашої кухонної полички.

Всередині нас працює тисяча «невидимих агентів» — ферменти, гормони, сигнальні молекули — які непомітно визначають, чого нам раптом «хочеться» просто зараз.

Здається, що вибір вечері — це лише наша воля: хочемо — салат, хочемо — пиво з чипсами. Але дуже часто за цим стоять фактори, про які ми взагалі не підозрюємо.

Це може бути генетична схильність: наш мозок еволюційно підсвічує солодке як найшвидше джерело енергії. Це можуть бути внутрішні сигнали на рівні гормонів і ферментів, які або вчасно кажуть «ти ситий», або ламаються, як у випадку з ожирінням — коли тіло продовжує накопичувати жир, бо сигнал «запасів достатньо» не доходить. Це може бути залежність, як у випадку з алкоголем: реальні біологічні зміни в мозку, які підсилюють тягу.

Потреба в м’ясі — теж не просто смакова примха. Якщо ми з’їмо кілограм броколі, мозок все одно може не дати сигналу «досить», бо рослинна їжа повільніше активує ті системи насичення, які еволюційно сформувалися під тваринний білок. Тяга до висококалорійного — це теж не «слабка сила волі», а спадок предків, що пережили дефіцитні періоди й були змушені їсти максимум калорій, коли вони з’являлися.

Коли ми їмо раціONнально

Момент, коли ми вперше помічаємо: «мене тягне до цього, але не тягне до того, і це не випадково», — це точка входу в усвідомлене ставлення до їжі. Коли ми розуміємо, що одні продукти приносять задоволення, але шкодять, а інші здаються «нудними», але реально працюють на користь — у цей момент з’являється дистанція між імпульсом і вибором. І з цієї дистанції починається раціональність.

Раціональність не означає «від завтра не їм цукерок, починаю нове життя». Вона означає для початку — усвідомити вплив, а не змінювати поведінку силою волі. Побачити, що на наш раціон тиснуть сили, сильніші за «мені хочеться»: гормони голоду і насичення, обірвані сигнали, дофамінова тяга, еволюційна памʼять виживання, маркетинг, ритуали дитинства, логістика супермаркету біля дому.

Автори книжки пропонують не заборону, а перемикання режиму — від гедоністичного вживання «щоб було смачно» до раціонального вживання «я розумію, що і чому зараз їм». Раціональна людина не їсть для того, щоб пережити невроз, заповнити тишу чи повернути собі спогад дитинства, — а шукає функцію: що ця їжа реально робить із тілом.

Не тому, що «здоровий спосіб життя — це обов’язок». А тому що життя без автоматичного харчування стає якіснішим і передбачуванішим. Ми починаємо ставити інші запитання:

• я справді хочу їсти, чи це звичка щось пожувати?
• ця порція — для тіла чи для заїдання стресу?
• що змушує мене весь час вживати каву, м’ясо, алкоголь, шоколад, якщо для організму вони не обов’язкові?
• чому я їм велику порцію, але не наїдаюся?
• чому мій кишківник не працює як слід, хоча я харчуюся якісною домашньою їжею?
• які хвороби «вистрелять» у мені з віком?

Ця книжка не обіцяє довголіття і не продає формулу ідеального меню. Вона чесно визнає: хтось може пити й палити все життя й прожити майже стільки ж, як людина з дисципліною та спортом. Здоров’я — не алгоритм. І саме тому єдиний обов’язковий крок — осмислити, а не ідеалізувати.

Автори пропонують увімкнути раціо в тих місцях, де ми зазвичай діємо на автопілоті. Ставитися до їжі так само уважно, як ми читаємо юридичний договір, дивимося на показники лічильника або плануємо бюджет. Бо вибір у тарілці — це теж рішення зі своїми наслідками, просто зазвичай непомітними.

Хто створив «РаціON» і як «влаштована» ця книжка

«РаціON. Як їжа впливає на нас, а ми на неї» від видавництва Vivat та медіа «Віледж» — це не колекція правил, як «харчуватися правильно». Це книжка, яку створили дві людини з різних позицій, але з глибоким зануренням у тему.

Віктор Досенко — професор, патофізіолог і генетик. Людина, яка понад 20 років досліджує, як працює тіло на рівні молекул, клітин і хвороб. Ірина Виговська — письменниця, редакторка й видавчиня, яка пройшла довгий шлях боротьби з розладами харчової поведінки. Вона ставить питання зсередини досвіду.

Формат книжки — не лекція зверху вниз, а розмова на рівних про питання, актуальні для нас: хліб, клітковина, насичені/ненасичені жири, алкоголь, кава, молоко, м’ясо, цукор, крохмаль — 13 тем, навколо яких у нас найбільше запитань, міфів і неврозів.

Усередині — глосарій, інфографіки, таблиці, QR-коди на цікаві джерела, пояснення базових процесів (метаболізм, розщеплення поживних речовин, аутофагія, механізми залежності від смаку та стимуляторів). Є дисклеймери: книжка не вербує у табір «правильного раціону». Вона пояснює, як усе працює, а вже рішення — на боці читача.

І головне — це текст, який можна читати зі старшої школи. Без академічного гламуру, без токсичної харчової етики, без відчуття, що тебе хтось виховує. Просто зрозуміло описана система, у яку нарешті складаються наші розрізнені знання про раціон.