«Баланс у їжі — це довіра до себе», — Катерина Кавун про РХП-мислення й правила харчування

Про любов до себе

Для мене любов до себе — це насамперед повага. Та сама, яку ми даємо іншим людям, але часто забуваємо дати собі. Це повага до своїх потреб, бажань, станів і навіть до власного шляху пізнання себе.

Любов до себе — це вміння чути свої справжні, а не нав’язані бажання. І не просто чути, а давати собі те, що тобі дійсно потрібно, без почуття провини.

Я знайшла її не в один момент, а через досвід. Через помилки, через періоди, коли себе не чула, і через усвідомлення, що ставлення до себе формує все інше в житті. І зараз для мене любов до себе — це не про ідеальність, а про чесність і турботу.

Про ранкову рутину

Ранок для мене — це основа дня. Саме він задає стан, у якому я проживу все інше.

У мене є свій базовий ритуал, без якого не починаю день. Спочатку — тиша й контакт із собою: медитація або 5-10 хвилин без гаджетів, щоб зібратися та сфокусуватися на теперішньому моменті. Як каже мій друг та тренер Роман Смидюк: «Одягнути духовну броню».

Далі — велика склянка теплої води як м’який запуск для тіла.

Потім додаю фізичну активність. Це може бути стретчинг, легка йога або функціональне тренування — усе залежить від того, як я себе почуваю.

Я завжди підлаштовую активність під свій стан, а не навпаки.

Після цього — повноцінний сніданок, який дає енергію. А тоді обов’язково йду на каву з улюбленим солодким (найчастіше це булочка з шоколадом або круасан) та роблю джорналінг. Я щодня записую свої цілі, наміри та думки. Мене цього навчив мій вітчим багато років тому і саме це допомагає мені тримати фокус, втілювати свої мрії й розуміти, для чого я проживаю цей день. Це буквально мій спосіб повертатися до себе щоранку.

Про правила харчування і РХП

Моє головне правило: нічого собі не забороняти. Я не ділю їжу на «хорошу» і «погану». Вірю, що заборони створюють ще більше напруження й зрештою приводять до зривів. У мене був досвід розладів харчової поведінки (РХП), і раніше для мене голод був показником сили волі. Я могла пишатися тим, що довго не їм. Зараз це повністю змінилося. Тепер моє правило — не доводити себе до сильного голоду й не лягати спати голодною.

Я їм 2-3 повноцінні прийоми їжі на день, без постійних перекусів, в кожному з них є все необхідне: білки, жири, вуглеводи та задоволення. Завжди додаю щось смачне, навіть солодке. Бо їжа — це не тільки про користь, а насамперед про задоволення.

І найважливіше — я їм, орієнтуючись на відчуття справжнього голоду, а не на графік чи емоції.

Улюблена хелсі-страва

Моя улюблена страва — поке-боул. Якщо чесно, я могла б їсти його щодня.

Основа — рис. До нього я додаю зелень, найчастіше руколу або шпинат. Далі — овочі: огірок, помідори, болгарський перець, едамаме, іноді авокадо. Як джерело білка беру лосось, тунець або креветки. А заправка — мій улюблений соус ширирача-майонез, а зверху — листочки норі та кунжут.

Це ідеальна страва, тому що в ній є баланс: вона поживна, смачна й дає відчуття насичення без тяжкості.

Про читміли

У мене немає читмілів у класичному розумінні, тому що нічого собі не забороняю.

Я можу їсти солодке або щось «неідеальне» в будь-який день. Просто тому, що мені цього хочеться. Але я роблю це усвідомлено. Найчастіше — після основного прийому їжі, щоб не створювати різких стрибків цукру в крові.

Іноді бувають дні, коли ще більше хочеться «емоційного» фастфуду, шоколаду чи морозива. Я дозволяю собі це без почуття провини.

Баланс для мене — це довіра до себе без жорсткого контролю.

Про те, як не боятися їсти

Я завжди починаю з питання: а яких саме наслідків ми боїмося? Бо якщо подивитися чесно, їжа — це ресурс. Білки допомагають будувати тіло, жири підтримують гормональну систему, вуглеводи дають енергію. І страх зазвичай виникає не через саму їжу, а через відсутність контакту із собою.

Коли людина починає розуміти своє тіло та його потреби, цей страх поступово зникає. З’являється інше відчуття — довіра.

Я дуже люблю метафору, що тіло — це не ціль, а інструмент для досягнення цілей. І, як будь-який інструмент, воно потребує палива, турботи й уваги. Кожне бажання, яке виникає в тілі, має свою причину. Навіть тяга до солодкого — це часто не про слабкість, а про спосіб організму впоратись зі стресом. Коли ти починаєш це розуміти, їжа перестає бути ворогом. Вона стає частиною діалогу із собою.

Про вплив гормонів

Гормони — це основа всіх процесів у тілі. Вони буквально визначають, як ми виглядаємо, як почуваємося і як реагуємо на життя.

Кортизол — це гормон стресу, який у нормі нам необхідний. Але коли він тривалий час залишається підвищеним, тіло переходить у режим напруги. Це може проявлятися набряками, накопиченням жиру в ділянці живота, втомою, тривожністю, тягою до солодкого та складнощами зі змінами в тілі. Організм ніби «утримує» ресурси, тому що відчуває небезпеку. І тут важливо розуміти: кортизол не потрібно «знижувати» силою. Потрібно створити для тіла умови, у яких він природно стабілізується.

Антикортизолові практики — це насамперед про базу: якісний сон, регулярне харчування, м’яку фізичну активність без перевантаження, зменшення інформаційного шуму й моменти тиші для себе. Це не складні техніки, але саме вони дають повернення до стабільності, якої зараз дуже не вистачає багатьом людям.

Про спорт

Спорт для мене — це форма турботи про себе. Це спосіб сказати своєму тілу: «Я тебе люблю».

Я більше не вибираю тренування за принципом «що дасть результат швидше». Вибираю те, що приносить задоволення в процесі.

Мій головний вид активності зараз — балет. Я відкрила його для себе в Нью-Йорку, і це стало чимось значно більшим, ніж просто тренування. Це про естетику, контроль, силу й водночас легкість.

Окрім цього, люблю пілатес, стретчинг, біг і функціональні тренування. Комбіную їх залежно від свого стану.

Для мене важливо не просто рухатися, а залишатися в контакті зі своїм тілом.

Про мотивацію

Мене мотивує відчуття, яке дає здоров’я. Коли ти в ресурсі, то живеш зовсім по-іншому. Швидше ухвалюєш рішення, більше відчуваєш, легше досягаєш цілей, і в тебе є енергія не тільки на «треба», а й на «хочу».

Я часто порівнюю це з керуванням гоночним болідом. Коли тіло в балансі, ти ніби переходиш у режим, у якому можеш рухатися швидше, точніше й упевненіше.

Здоров’я для мене — це свобода. І саме вона дає можливість будувати життя, яке ти справді хочеш прожити.