«Цвяхостояння — це діалог із собою», — як практика впливає на різні рівні життя людини

Шлях до медитацій

Дуже часто люди йдуть до лікаря лише тоді, коли вже болить. На жаль. От приблизно так само я прийшла до медитацій. Вперше я спробувала медитувати у межах своєї терапії. Психотерапевтка показала мені mindfullness-практики, й майже одразу я відчувала вау-ефект. Це був дуже класний спосіб виринути з побуту і перемикнутися на 15 хвилин. Спочатку мала багато думок в голові, важко концентрувалася, але з кожним разом було все легше не «відлітати» думками й бути присутньою.

Це потроху стало інтегруватися і в буденне життя. Я легше почала реагувати на зовнішній стрес, стала більш сконцентрованою, проживала менше внутрішньої критики й більше спокою. Далі, відчувши полегшення, я перестала медитувати. А потім сталася еміграція до США. Це дуже непроста країна. Ми пройшли й проходимо досі багато різних випробовувань.

Інколи було відчуття, ніби ґрунт з-під ніг зник. І саме тоді медитація знову прийшла в моє життя. Цей інструмент допоміг мені віднайти опору в собі, знайти спокій серед хаосу.

І саме на тому етапі життя я зрозуміла, що це — моє. З часом це переросло в улюблену справу, і зараз я працюю над створенням власного «Медитуй Club».

Вплив цвяхостояння на стан

Тема цвяхостояння обросла багатьма міфами. Не критикував цей інструмент, здається, лише лінивий. Особисто для мене цвяхостояння — це діалог із собою, коли через біль і дискомфорт вивільняєш тіло і розум від усього зайвого і приходиш до спокою.

Для порівняння: буває, бігаєш по дому у своїх клопотах, а потім випадково вдаришся — і стає так боляче, що починаєш плакати не лише через удар, а за все: за якісь накопичені образи, втому тощо. Стає себе дуже шкода. І з цими сльозами виходить усе-усе, що накопичилося всередині. Приблизно так працюють дошки садху. Тіло переживає стрес, мозок намагається знайти вихід — і ти починаєш домовлятися з собою. Кажеш собі: «Ще хвилина й зійдемо». А потім у якийсь момент вимикаєш контроль — і тоді починається справжнє звільнення.

Якщо коротко, стояння на цвяхах можна використовувати на різних рівнях. На фізичному — це робота з тілом: активізація кровообігу, розслаблення м’язів, зняття напруги. На ментальному — тренування свідомості: прийняття, терпіння, вміння бути в моменті. На енергетичному — це очищення, вивільнення всього накопиченого, повернення до внутрішньої рівноваги.

Принципи харчування

Не можу сказати, що із появою медитацій і цвяхостояння дуже змінився мій раціон. Скоріше змінився підхід до нього. Є одна медитація, яку дуже люблю. У ній є слова про те, що я обираю для себе все краще з їжі, спілкування й оточення. Послухавши її декілька разів, я помітила, що почала усвідомленіше ставитися до того, що потрапляє в моє життя і в мій організм.

Я часто порівнюю це з машиною. Купивши авто з салону, ми його митимемо ледве не щодня, заправлятимемо найкращим бензином, мінятимемо масло тощо. Тоді чому люди ставляться до свого тіла гірше, ніж до своєї машини? Так не має бути.

Зараз моя тарілка стала простішою, але «живішою»: овочі, білки, вуглеводи — усе збалансовано, без фанатизму, але з повагою до себе. Нещодавно навіть зробила невеликий челендж — три місяці без цукру. Це було неймовірне відчуття чистоти не тільки в тілі, а й у голові.

Хелсі-звички для дитини

Приклад батьків — надважливий для дитини. Ми не демонізуємо їжу й показуємо, що все в цьому світі нормально. Просто треба обирати краще для себе. І син настільки вже до цього звик, що навіть я інколи й хотіла б заскочити в МакДональдз, він все рівно хоче свою «здорову тарілку».

Ми звертаємо увагу на кількість цукру, бо це справді важливо для енергії та концентрації. Але не робимо з цього табу: якщо хоче щось солодке, будь ласка, але можна вибрати щось одне й лише одну порцію.

Єдине, чого я категорично не дозволяю, — алкоголь і кава. Це те, що точно не потрібно дитячому організму.

Культура харчування в США

Мабуть, один із найбільших міфів про США, що тут немає смачної їжі. Це неправда. Смачна їжа є, просто вона дорожча. Якщо хочеш якісні продукти або ресторан, де буде справді смачно, треба або пошукати, або заплатити трохи більше.

Ми живемо в Техасі, і тут є своя унікальна гастрономічна атмосфера. Це край фермерів, грилю та неймовірно смачного м’яса. Мені здається, що ніде у світі ти не знайдеш кращих стейків, ніж тут.

Але є й інша сторона цієї «ковбойської романтики». Американці загалом не надто охайні у побуті. Тут немає вимог і стандартів щодо чистоти. Вони самі цього не контролюватимуть. У закладах часто буває брудно. А їхня звичка на концертах або фестивалях їсти руками чипси з салатом, щедро залитим соусами, — виглядає не надто апетитно.

Водночас Америка — країна контрастів. Поруч із людьми, які важать по 150 кг і живуть на снеках та фастфуді, є ті, хто бігає марафони, дотримується збалансованого харчування, п’є смузі й виглядає фантастично. Саме ця різноманітність мені тут і подобається: кожен обирає свій шлях, і ніхто нікого не засуджує.

Українська страва, яку готує найчастіше в США

Гречку. Вона завжди рятує. А ще це швидко, смачно й поживно. Ми купуємо нашу українську крупу, адже вона зовсім інша на смак.

Загалом сумую не за смаком продуктів, а за смаком моментів. За українською атмосферою: за базарчиком, де можна купити свіжу зелень і домашні яйця, за свіжим хлібом чи булочками, за кавою з маленької кав’ярні, за варениками в мами на кухні, де вона їх ліпить, а я наспівую її улюблену пісню.

Улюблена хелсі-страва

Після прикорму, декрету й домашньої рутини 24/7 моя улюблена страва — та, яку готую не я (сміється).

Насправді люблю те, що готується швидко й вийде смачним. Перше, що спадає на думку, — запечений лосось, рис та овочі. Можна приготувати швидко, буде мінімум брудного посуду й максимум користі.

Сімейні food-традиції

Ми завжди вечеряємо разом. Це наш обов’язковий сімейний час. Раніше всі прийоми їжі були разом. Зараз у кожного свій графік, тому вечеря — це вже наша традиція.

Ще ми любимо у вихідні виїжджати на сніданки у якийсь гарний або цікавий заклад. Це один із найпростіший способів змінити обстановку, побути без гаджетів і насолодитися часом разом.