Пізні вечері й неквапливий ритм: українка про їжу та хелсі-звички в Португалії

Рубрика
Лайфстайл
Опубліковано: 24.07.2026
інна кучер
Фото: SHUBA

Переїзд до іншої країни часто впливає не лише на побут, а й на харчові звички. Від початку повномасштабної війни Яна Кучер живе в Португалії. Ми поговорили з нею про місцеву кухню, продукти, які стали частиною її щоденного раціону, поєднання українських і португальських гастрономічних традицій, а також про звички, що допомагають їй підтримувати здоров’я та гарне самопочуття.

Про переїзд до Португалії

Переїзд — це завжди стрес, і тілу також потрібен час, щоб адаптуватися до нового середовища. Я маю досвід життя в різних країнах, тому з часом сформувала для себе своєрідну «внутрішню інструкцію», яка допомагає проживати ці зміни більш усвідомлено.

До переїзду в Португалію я сім років жила в Польщі. На початку 2022 року ми з партнером поїхали до Гоа (Індія), щоб перезимувати. Але після початку повномасштабного вторгнення плани кардинально змінилися. Я залишалася в Індії дев’ять місяців, після чого повернулася до Варшави, завершила всі побутові справи, попрощалася з життям, яке будувала роками, і вирушила до Португалії — починати новий етап.

У Португалії свіжі ягоди та фрукти доступні майже цілий рік
У Португалії свіжі ягоди та фрукти доступні майже цілий рік

Я давно дотримуюся принципів здорового способу життя, тому в новому місці насамперед шукаю доступ до якісних продуктів. Для мене це насамперед локальні ринки й невеликі магазини, де продають фермерські овочі та фрукти. У Португалії з цим усе дуже добре — саме за це я її особливо ціную. Тут легко знайти свіжі продукти, і я не відчуваю дефіциту. Хоча спочатку були труднощі з деякими звичними для мене речами. Наприклад, з кропом чи гречкою. Але з часом знаходиш свої місця — і побут поступово налагоджується.

Зараз, здається, ми живемо в епоху постійної адаптації. Світ змінюється дуже швидко — і це стосується не лише глобальних процесів, а й клімату, способу життя, повсякденних звичок. Тому для мене важливо вміти гнучко реагувати на ці зміни й вчитися жити в нових умовах — без спротиву, але з турботою про себе.

Про культуру харчування португальців

Португальці справді люблять поїсти — і особливе місце в їхній культурі займає хліб. Тут він буквально «усьому голова». Традиційний сніданок виглядає просто й затишно: підсмажений шматок паляниці, масло, джем і еспресо. Навіть у лікарні після здачі аналізів можуть дати ваучер на такий сніданок: каву або чай і булочку з маслом чи джемом на вибір.

Я зазвичай вибираю більш збалансований сніданок — вдома або в закладах. Часто це українські місця, бо наші люди добре знають, як зробити сніданок справді поживним і смачним.

Загалом португальська кухня дуже проста і щира. Вона смачна, але для мене не така різноманітна, як українська. Її основа — бакаляу, традиційна страва з сушеної та засоленої тріски. Перед приготуванням рибу вимочують у воді від доби до двох, а рецептів існує понад 365 — на кожен день року. Один із найвідоміших — bacalhau à brás із картоплею, яйцем і цибулею, і в кожному регіоні його готують по-своєму.

Ще одна популярна страва — восьминіг із картоплею. Я намагалася готувати його вдома, але поки що він виходить занадто «гумовим», тож продовжую експериментувати.

Деякі місцеві гастрономічні звички досі мене дивують. Наприклад, до стейка можуть подати одразу рис, картоплю фрі, а іноді ще й чипси.

Водночас португальці мають дуже красиву культуру споживання. Вони майже ніколи не беруть каву «з собою». Натомість сідають у кафе, замовляють еспресо й традиційний десерт паштел-де-ната та спокійно насолоджуються моментом. Я вчуся у них цієї здатності робити паузи й не поспішати.

Обід тут — майже ритуал. Уже о 12:30 всі йдуть на ланч і не затримуються на роботі ні на хвилину довше. Повертаються теж без поспіху — з відчуттям, що це нормальна частина дня.

Мене також здивувало, що багато людей регулярно обідають у кафе чи ресторанах. Значною мірою це можливо завдяки доступним цінам у місцевих закладах.

Вечеряти тут звикли пізніше: багато ресторанів відкриваються близько 19:00, а самі португальці часто сідають за стіл о 20-21 годині. Для мене це трохи незвично. Наприклад, якось друзі запросили на вечерю о 21:00, а я вже звикла готуватися до сну (сміється).

Типова вечеря починається із закусок: кілька видів хліба, оливки, масло. Далі подають основну страву, десерт і завершують усе еспресо. І, звісно ж, келих вина — важлива частина трапези.

Загалом у Португалії великий вибір закладів і кухонь, тому кожен може знайти щось до смаку.

Про улюблені українські продукти та страви

Найбільше сумую за маминим борщем і татовою смаженою картоплею з часником. За самими продуктами не сумую, адже, як уже казала, сьогодні майже все можна знайти, якщо захотіти.

Моя суперсила — адаптуватися до нової країни
Моя суперсила — адаптуватися до нової країни

Я вже понад 10 років живу за кордоном, тому навчилася швидко адаптуватися. Мабуть, це моя суперсила. Я ніколи кардинально не змінюю свій раціон і дотримуюся принципів збалансованої тарілки, де б не була. У цьому немає нічого складного. Навіть в Індії мені вдавалося знаходити майже всі продукти, які потрібні для мого звичного раціону.

Якщо говорити про українські страви, то найчастіше готую борщ. Це страва, яку я готую незалежно від того, у якій країні живу.

Також маю традицію щонеділі готувати млинці. Інколи можемо сходити до українського закладу на сирники з вишнями.

Про улюблену хелсі-страву

Хелсі-підхід для мене — це насамперед смачно. Я справді отримую задоволення від корисної їжі, люблю експериментувати з рецептами й новими інгредієнтами. Для мене це не про обмеження, а про можливість готувати прості й водночас дуже смачні страви.

У моєму раціоні багато морепродуктів — щонайменше тричі на тиждень їм креветки, восьминога, лосося або тунця. У Португалії їх легко знайти майже в будь-якому супермаркеті чи рибній крамниці, тому вони завжди є вдома. В інші дні вибираю курку або індичку. Також щодня їм багато зелені — руколу, шпинат, різні салати. Дуже люблю батат: часто просто запікаю його в духовці — це швидко, смачно й поживно.

Ще одна перевага Португалії — сезонні ягоди тут доступні майже цілий рік. Лохина, малина, полуниця, інжир — усе це регулярно є в моєму раціоні.

Водночас є продукти, яких я майже не їм. Це смажені у фритюрі страви, копченості, продукти швидкого приготування, сосиски. Чипси чи фастфуд можу дозволити собі зрідка — як читміл.

Звісно, іноді хочеться чогось солодкого. Це абсолютно нормально. Але я помітила, що з часом задоволення від таких продуктів уже не таке сильне, як колись. Щоб зайвий раз не спокушатися, я просто не купую додому некорисні солодощі. Натомість готую домашні перекуси. Наприклад, зараз у мене завжди є цукерки з фініків, горіхів і кокосової стружки. Вони добре смакують із кавою й добре втамовують бажання з’їсти щось солодке.

Якщо ж потрібно швидко приготувати повноцінний обід чи вечерю, найчастіше роблю боул із кіноа, тунцем або лососем і овочами. На все йде близько 20 хвилин.

Інгредієнти:

  • 1 склянка кіноа;
  • 2 яйця;
  • 100 г консервованого тунця або слабосоленого лосося;
  • ½ авокадо (якщо готуєте боул із лососем);
  • рукола або шпинат;
  • ½ помідора;
  • ½ огірка;
  • 1 болгарський перець;
  • оливкова олія;
  • сіль, перець і зелень — до смаку.

Спосіб приготування:

Відваріть кіноа відповідно до інструкції на упаковці. Паралельно зваріть яйця круто. Поки вони готуються, наріжте овочі.

У глибоку тарілку викладіть зелень, овочі, готову кіноа, додайте тунець або лосось і розрізані навпіл яйця. Заправте оливковою олією, приправте сіллю, перцем і улюбленими травами.

Бути хелсі для мене — це чути своє тіло й дбати про нього
Бути хелсі для мене — це чути своє тіло й дбати про нього

Про ранкові звички й спорт

Мабуть, це вже банально, але багато років я починаю день зі склянки теплої води натщесерце. Це моя улюблена ранкова звичка. Для мене це спосіб м’яко розпочати день і поступово перейти до сніданку.

Для мене бути хелсі — це щодня займатися будь-яким видом спорту та стежити за харчуванням. Бути хелсі — це не про кубики на животі чи марафонські рекорди. Це про вміння чути своє тіло, розуміти його потреби й дбати про нього щодня.

Спорт для мене насамперед про здоров’я. Але не менш важливо, щоб він приносив задоволення й залишався природною частиною життя, а не перетворювався на примус. Дисципліна важлива і в спорті, і в харчуванні, але щоб не втратити мотивацію, варто обирати те, що справді подобається.

Зараз я тренуюся 5-6 разів на тиждень, і мені це приносить задоволення. Зазвичай це пробіжки на 5-10 км уздовж річки Дору, домашні тренування на все тіло, пілатес, реформер або йога, а також силові тренування чи воркаут. Крім того, один-два рази на тиждень граю в теніс. Цей спорт відкрила для себе вже в Португалії.

Уже понад сім років я відстежую показники здоров’я за допомогою смартгодинника. Це допомагає мені краще розуміти своє тіло й помічати, коли йому потрібен відпочинок, а коли — більше активності.

До речі, саме в Португалії я перейняла ще одну корисну звичку. Тут часто можна побачити, як люди різного віку займаються спортом або просто багато ходять пішки. Особливо мені подобається традиція вечірніх прогулянок — із сім’єю, друзями чи удвох. Тепер і сама люблю гуляти містом перед заходом сонця. Місцевість тут доволі горбиста, тож такі прогулянки додають руху в повсякденне життя й допомагають підтримувати гарне самопочуття.

Про усвідомленість

Для мене усвідомленість у ставленні до речей прийшла після кількох переїздів. Перед початком повномасштабної війни я поїхала до Індії лише з валізою літніх речей, плануючи короткий відпочинок. Але залишилася там на дев’ять місяців. Коли повернулася до квартири у Варшаві, зрозуміла, що більшість речей мені насправді не потрібна.

Я роздала більшість свого гардероба, залишила лише дві валізи — одну з одягом на різні сезони, іншу з взуттям і верхнім одягом — і поїхала будувати нове життя в Португалії. Зараз у мене невеликий базовий гардероб. Намагаюся формувати його за принципом капсули, щоб усі речі легко поєднувалися між собою, і свідомо купую менше, не підтримуючи культуру швидкої моди.

Так само для мене усвідомленість у харчуванні — це спосіб життя. Я не вважаю себе ідеальним прикладом, але свідомо рухаюся в цьому напрямку. Сьогодні ми маємо доступ до великої кількості перевіреної інформації про харчування, і для мене це можливість краще дбати про себе.

Загалом усвідомленість для мене — це не жити «на автоматі», а хоча б кілька разів на день звертати увагу на свій стан, емоції й думки. Я практикую це через прості речі й називаю це «помічати щастя щодня». Переконана, що маленькі приводи для радості можна знайти навіть у звичайному дні.

Наприклад, сьогодні під час ранкової пробіжки один бігун усміхнувся й помахав мені рукою. Я усміхнулася у відповідь, і цього вистачило, щоб решта пробіжки минула легко й у гарному настрої. Саме з таких дрібниць для мене й складається відчуття щастя.

Моя психотерапевтка часто каже: «Яно, поспостерігай за собою». Саме цього я й намагаюся дотримуватися: спостерігаю за собою, рефлексую й помічаю навіть маленькі моменти, які роблять день кращим.

Важливо!

Ця стаття — наше бажання ділитися інформацією. Вона не містить медичних порад чи вказівок. Якщо ти хочеш дослідити тему з медичного погляду, то звернися, будь ласка, по консультацію до лікаря.

Коментарі
Наступна публікація

Ми використовуємо cookie

Cookie допомагають нам аналізувати трафік, персоналізувати контент та надавати функції соціальних мереж. Продовжуючи користуватися нашим сайтом, ви погоджуєтеся на використання cookie.