«Я не рахую калорії», — українка розповіла про фудкультуру німців і свій раціон

У розмові з нами Катря пригадала, з якими труднощами зіштовхнулася під час переїзду за кордон, як навчилася з ними справлятися й приймати зміни в собі. А також поділилася рецептом своєї улюбленої страви та щиро зізналася, за якими українськими продуктами сумує і яку їжу німців так і не змогла зрозуміти.

Про переїзд і його відображені на тілі

Переїзд до Берліна у 2021 мені дійсно дався нелегко. Природно, що в такій стресовій ситуації я постійно перебувала в емоційній напрузі через невизначеність і страх перед новим. Потрібно було будувати рутину з нуля на новому місці, а жодних гайдів в інтернеті тобі ніхто не напише. Для мене це вилилось у різке збільшення ваги на фоні стресу і найгірше загострення акне в моєму житті.

Приймати ці зміни було боляче. Найскладніше — що моє відображення в дзеркалі зовсім не збігалося з тим, як я відчувала себе всередині. Додаткового тиску додавали коментарі на кшталт «потрібно любити та приймати себе». Не те щоб я була проти цієї філософії, зовсім ні. Утім, тоді мої зміни були настільки різкими й незвичними, що просто не могла назвати те відображення «собою». Це суперечило моїй сутності.

Є ж певні речі, які суспільство «дозволяє» нам не приймати. Наприклад, я ненавиджу холодець (пробачте всі любителі холодцю). От не можу на нього навіть дивитися, не те щоб їсти. У ситуації із тілесними змінами відчуття було схоже: не сприймала їх, вони мені не подобалися, бо з ними я була не я. Не могла сказати собі, що це ок, бо в той момент перестала відчувати себе собою.

Згодом я повернулася до своєї нормальної ваги й вилікувала шкіру. На це пішло три роки.

Досі цей досвід був доволі травматичним, але він навчив мене головного: моє тіло — не ворог, воно просто реагує на те, що відбувається в моєму житті. І зараз я до нього значно уважніша та дбайливіша, ніж була раніше.

Яка культура харчування німців

Перше, що спадає на думку, — різноманітність. Саме тут я навчилась по-справжньому любити овочі та гарніри. Овочі тут в особливій пошані, їх додають скрізь і досить багато: сирих, варених, запечених, смажених. У місцевих ресторанах важко знайти страву без овочів або салатів. І мені здається, що це дуже класно.

А от у традиційній німецькій кухні є моменти, які для мене, скажімо так, цікаві. Наприклад, Mettbrötchen — це буквально бутерброд із сирим фаршем. Дуже популярна річ, але я поки що морально не готова. Blutwurst, яку ще називають «Tote Oma» («мертва бабуся») — кров’янка, теж не звучить як щось, що хочеться їсти добровільно. Або Sülze — м’ясний холодець з овочами. Усе це, мабуть, класичні страви зі своєю історією, але для мене вони занадто специфічні. Чи варто їх пробувати? Можливо, якщо любите гастрономічні ризики. Я не настільки відважна (сміється).

Українські продукти, за якими Катря сумує за кордоном

Я б навіть переінакшила: «За якими продуктами не сумую» (сміється), бо сумую майже за всім. Найперше — за гречкою. Раніше навіть не уявляла, що це суто український суперфуд, і в Німеччині його ще потрібно знайти.

Також цікавинкою стало те, що хліб із магазину може бути несмачним. Страшенно сумую за свіжоспеченим хлібчиком із сиром та цибулею з Сільпо. Ну і, звісно, за Roshen. Німецькі солодощі (за винятком Haribo) мені не смакують абсолютно. Іноді хочеться «Шоколапки», «Бонжур» до чаю або маковий завиванець від бренду «Рум’янець».

Найбільше мені подобається гастрокультура України. Я тут виросла, і це мені найближче, найрідніше та найсмачніше. Саме українська гастрокультура подарувала мені улюблені страви, харчові звички, святкові гастроритуали й особливу домашню атмосферу.

Мені не дуже смакує хліб із супермаркету, тож я взяла все у свої руки й спершу вивела закваску, а згодом почала випікати домашній хлібчик. Ідеальний, майже такий самий класний, як хлібчик із сиром та цибулею з Сільпо. Але для такого рівня мені ще треба час (сміється).

Улюблена страва блогерки

Сирники! Зізнаюся, у нашій сім’ї головний кухар — це мій хлопець. Для нього це хобі й пристрасть, він той самий домашній шеф, який щодня вигадує щось смачне й збалансоване. Тож я, чесно кажучи, дуже «балувана».

Але сирники — це моя територія й мій сніданковий шедевр. Готую їх у духовці, а не смажу. Вони виходять пухкі, ніжні й зовсім не жирні — ідеально, щоб почати день легко.

Мій ідеальний рецепт сирників (на двох)

Інгредієнти:

• 250 г сиру
• 3 столові ложки борошна
• пакетик ванільного цукру
• 1 яйце
• дрібка солі
• на бажання мак (тож і трохи збільшую кількість цукру).

Спосіб приготування:

1. Усі інгредієнти зблендерити, сформувати сирники й запікати при 150 °C до готовності.
2. Для сервірування можна додати сметану, мед, сезонні ягоди або фрукти.

Можливо, я так ними пишаюся, бо окрім сирників і домашнього хліба більше нічого серйозного й не вмію готувати (сміється).

Фудтрадиції родини Катрі

У нас є кілька маленьких сімейних фудтрадицій, які дуже гріють. Найголовніша — це спільні сніданки. Без поспіху, з кавою для нього і чаєм для мене. Це такий наш ритуал «повільного ранку», коли ми можемо просто бути разом і ніде не бігти хоча б 15 хвилин.

Ще одна традиція — раз на тиждень ми пробуємо щось нове: новий інгредієнт, рецепт або кухню. Це наша маленька кулінарна пригода, яка не дає харчуванню стати одноманітним.

І третє — сезонність. Восени — запечений гарбузик, взимку — багато чаю й мандаринів, влітку — вдосталь салатів. Ми обожнюємо підлаштовуватися під сезон, це створює особливий ритм і атмосферу вдома.

Грін і ред флеги в їжі блогерки

Мої green flags у їжі — це простота, сезонність і баланс. Люблю, коли продукти зрозумілі, а фінальна страва не перенавантажує після. Якщо на тарілці багато овочів, свіжості та нормальної кількості білка — це моє. І ще дуже люблю домашню їжу: коли відчувається, що її робили з теплом, а не для «фоточки в інстаграм».

А red flags — це все, що робить їжу тяжкою. Наприклад, надмірно жирні страви, де ти не до кінця розумієш, що саме їси; підозріло солодкі магазинні соуси чи готові салати з майонезним «океаном». І ще величезний red flag для мене — коли смак «б’є по голові», але ситості не дає.

Загалом стараюся не ділити їжу на «хорошу» чи «погану» та їм усе. Звертаю все ж більше уваги на пропорції та здоровий глузд у харчових звичках. Ідеально — коли їжа проста, смачна і викликає почуття обтяження та сонливості. Якщо це овоч — то він має смакувати як овоч, а не як карамелізований всесвіт. Якщо риба — то свіжа і зі спеціями, які додають різноманітності. А якщо десерт — то не з кілограмом хімічного крему.

Ранкова хелсі-звичка Катрі, без якої не починає день

Без горнятка гречаного чаю зранку. Знаю, що треба пити воду і стараюся з усіх сил. Не завжди можу пити просто воду, а ось чай — його можу пити літрами, й все одно буде мало.

Хелсі-звички німців, які імпонують Катрі

Мені дуже імпонують дві хелсі-звички німців. Перша — гігієна сну. Після 22:00 не заведено шуміти, і це дійсно дисциплінує. Ти ніби автоматично переходиш у «вечірній режим»: заспокоюєшся, приглушуєш світло, повільніше рухаєшся. Життя стає менш хаотичним, а сон — значно якіснішим.

Друга — розуміння фізичної активності як чогось м’якого й природного. Спорт для них — це не завжди про зал і тяжкі штанги. Інтенсивна прогулянка містом, поїздка на велосипеді парком, похід у сауну чи довгі сходи замість ліфта — усе це теж рахується. Це робить рух нормою, а не подвигом.

Для мене бути хелсі — це про відчуття себе. Це коли ти прокидаєшся і відчуваєш, що тіло тобі не заважає, а підтримує. Коли є енергія робити потрібні та улюблені речі, а не виживати від кави до кави.

Для мене «хелсі» складається з дуже простих речей:

• спати достатньо;
• їсти так, щоб після їди було добре, а не тяжко;
• рухатися так, як подобається;
• вміти помічати, коли організм каже: «Стоп».

Це не про ідеальний розклад і не про постійний контроль. Це про повагу до себе та свого ресурсу.

Я не рахую калорії й не забороняю собі нічого. Мені важливо розуміти, що тіло хоче і що йому потрібно, і при цьому отримувати задоволення від смаку.

Наприклад, я можу приготувати собі насичений і збалансований обід із великою кількістю клітковини, білка, вуглеводів, а потім подивитися фільм із домашнім попкорном. Також важливий принцип «нічого зайвого»: не змушую себе їсти те, що не подобається, але й не відмовляюся від того, що приносить радість.

Для мене усвідомленість — це уважність до себе й до того, що відбувається навколо. У житті це означає помічати свої потреби, робити паузи й не поспішати робити все лише заради того, щоб зробити.

У харчуванні — це чути своє тіло, відчувати, що і скільки тобі потрібно, і при цьому отримувати задоволення від смаку. А в покупках — коли купуєш не «бо треба», а свідомо: приділяєш час і вибираєш речі, які дійсно потрібні, приносять радість і довго служать.

Намагаюся помічати моменти радості, ставити собі питання «Чому я це роблю?», планувати покупки й страви заздалегідь, приділяти час дрібним ритуалам, які мені подобаються: наприклад, випіканню хлібчика чи заміні постільної білизни на свіжу і хрустку. Це робить життя більш спокійним і гармонійним та водночас дає відчуття контролю без зайвої напруги.