«Їжа — для мене символ турботи»: Дар’я Коломієць про улюблені food традиції своєї родини

Фото: SHUBA

Культурна активістка, продюсерка та авторка документального проєкту Diary of War Дарʼя Коломієць уже четвертий рік займається адвокаційною діяльністю у США. Через свій проєкт вона розповідає правду про російську війну в Україні американській аудиторії, але сама щоразу повертається до Києва. У розмові з нами Дарʼя поділилася своїм ставленням до харчування, згадала про улюблені домашні страви, пояснила, як бабуся прищепила їй повагу до їжі, і розповіла, як американці реагують на український борщ.

Раціон і задоволення від їжі

Для мене їжа — це завжди про задоволення й енергію. Я справді люблю смачно поїсти. Коли маю апетит — це означає, що я живу на повну. Особливе місце займає сніданок: він для мене головний і задає настрій усього дня. Протягом дня намагаюся пити багато рідини: воду, чай, каву, а інколи все одразу. Це мій простий, але дієвий ритуал, аби почуватися добре.

  • Загалом не можу сказати, що в чомусь відмовляю собі в їжі.

Під час зйомок чи виступів харчування часто залежить від обставин. Взагалі останні кілька років моє життя обертається навколо проєктів, де я постійно в русі, і тоді харчування відходить на другий план.

З 2022 року я живу між Києвом і Нью-Йорком. Веду у США культурну та активістську діяльність, зокрема розвиваю власний проєкт Diary of War*. Це серія документально-театральних подій, у яких відомі американські актори — люди, яких можна побачити у бродвейських виставах чи в серіалах HBO, Apple TV, Netflix — виходять на сцени престижних театрів США та читають реальні щоденники українців про російську війну.

Ці щоденники я зібрала ще в перші місяці вторгнення, перебуваючи в укритті в Києві. Тоді попросила друзів, знайомих, а згодом і багатьох інших людей надіслати мені голосові повідомлення про те, що вони переживають, і в результаті вийшла 41 особиста історія про початок великої війни. Так я створила подкаст Diary of War — перші епізоди монтувала й публікувала просто з укриття.

Але парадокс у тому, що під час самих читань я настільки занурена й сконцентрована, що просто фізично не можу їсти. І саме в такі моменти для мене неймовірно цінні друзі, які нагадують: «Гей, треба підживитися».

Був випадок, коли акторка й режисерка Зюзанна Шадковскі, з якою ми працювали над ветеранськими читаннями Diary of War у Нью-Йорку, буквально «пхала» мені банан і сік зі словами: «Давай, тобі зараз потрібен цукор. Їж!».

Це була подія, присвячена памʼяті моєї подруги, бойової медикині Ірини Цибух. Ми готували ці читання два місяці. Це було емоційно дуже складно, але надзвичайно важливо — розповісти про Іринку американській публіці. Тож для мене цей жест Зюзанни був не лише про їжу, а й про турботу.

А ще я щиро обожнюю, коли для мене готують. Це мій улюблений прояв уваги й любові. Шлях до мого серця справді проходить через шлунок — і тут я зовсім без іронії, хоч і сміюся з цього.

Райдер і любов до кави

У моєму райдері завжди є правило номер один — вода, і багато: негазована та з газом. Я справді постійно п’ю рідину — це мій must-have, без якого не обходиться жоден виступ чи подія.

Ще одна моя слабкість — теплий капуорандж на апельсиновому фреші. Я здивувалася, що це завжди звучить трохи дивно для американців, але багато хто з вас знає, що насправді це неймовірно смачно й заряджає енергією.

У Штатах знайти таке непросто, зате в Україні кавова культура настільки розвинена, що саме тут для мене — ідеальні напої. Взагалі, в Україні — найкраща кава. І, якщо чесно, багато чого іншого теж.

Цих продуктів ти ніколи не знайдеш у холодильнику Дар’ї Коломієць

Табу в холодильнику й улюблений фудпейринг

У моєму холодильнику точно не буде восьминога. Після перегляду фільму My Octopus Teacher я більше ніколи не зможу його їсти. А вам рекомендую подивитися стрічку.

Але перед морепродуктами, зокрема устрицями й рибою, я встояти не можу. А ще — перед артишоками та келихом смачного вина. Це для мене завжди маленьке свято.

Є ще один фудпейринг, який я обожнюю взимку: печена картопля та квашена капуста з цибулькою в олії. Простий, але такий рідний і затишний смак, що словами не передати.

І загалом, якщо чесно, після розʼїздів, довгої розлуки з домом, фестивалів і виступів за кордоном моя найбільша слабкість — домашня кухня. Борщ, вишневий компот, вареники з картоплею — узагалі будь-яка страва, яку готує моя мама. Вона для мене — найулюбленіша шефиня, і ніхто не зрівняється з її смаком та любов’ю.

  • До речі, домашній борщ — мій гастрономічний інструмент адвокації!

Коли проходить підготовка до читань Diary of War, я не тільки працюю з акторами на читках сценарію, але й стараюся дати їм якомога більше контексту про Україну.

По-перше, щоденники героїв містять багато специфічних згадок з історії та географії України, тож якщо там лунають назви міст, я завжди показую, як вони виглядають під час російської війни, що з ними відбувається і як там зараз живуть люди.

По-друге, я бачу, як змінюється погляд актора чи акторки, коли вони читають про речі, які вони щиро розуміють і про які знають контекст. Тому вони, наприклад, дізнаються від мене про Революцію Гідності, російську анексію Криму, початок війни та окупацію частин Донецької та Луганської областей, дивляться фільм «20 днів у Маріуполі» тощо.

Через щільні графіки ми багато з ким репетируємо онлайн, але коли є можливість зібратися на репетицію наживо, я неодмінно готую акторам борщ, аби познайомити їх бодай трохи з нашою кухнею — чула тільки схвальні відгуки.

Є ще одна історія, яка для мене дуже особлива — про мою кузину Агнєшку. Ми з нею знайшлися завдяки генетичному тесту. Я здала його ще до пандемії й зовсім про це забула. А в перший тиждень повномасштабного вторгнення раптом отримала імейл: «Дар’я, якщо тобі треба пожити десь у Берліні, для тебе є вільна квартира. Я — Агнєшка, давно шукаю своє українське коріння. Ми з тобою найближчі родичі за результатами тесту».

Минув певний час, і ми вперше зустрілися. Це була справді особлива зустріч — ми впізнали одна одну з першого погляду, знайшли схожість і відчули якусь близькість, хоча раніше ніколи не бачилися. Але найбільше Агнєшка хотіла познайомитися з моєю мамою — і цього року це нарешті сталося.

На зустріч вона приїхала з пирогом — спекла його сама за рецептом бабусі, з якою ми пов’язуємо наш спільний родинний зв’язок. Вона везла цей пиріг з іншого міста, у власній посудині, спеціально, щоб познайомитися з мамою. І для мене це було щось більше, ніж просто випічка. Це був знак турботи — дуже теплий і щирий жест, який одразу об’єднав усіх нас за столом.

Мабуть, не випадково ця історія пов’язана саме з їжею. У нашій родині це завжди був один зі способів виявити любов і турботу. Моя прабабуся Катерина пережила Голодомор і вижила, тому в нашій родинній традиції закріпилося правило: ніхто не може піти голодним — їжею обов’язково треба ділитися. Це стало символом турботи.

І коли Агнєшка приїхала з пирогом на нашу першу зустріч, вона відчула, що теж є частиною цієї традиції. Для мене це була проста, але дуже сильна деталь, що підтверджує: мабуть, ми й справді родичі.

Активістка та діджейка розповіла про улюблену страву

Улюблена хелсі-страва

Це салат зі шпинатом та авокадо з додаванням протеїну до смаку. Насправді я обожнюю будь-яку зелень, але шпинат містить багато заліза, тому додаю його всюди, куди можу.

Турбота про себе

Для мене «бути у формі» — це не тільки про тіло, а й про голову та серце. Найперше, що мене тримає, — це психотерапія. Вона, мабуть, є моєю основною опорою вже останні 10 років. Також практикую йогу, займаюся спортом, і для мене справді важливі щоденні прогулянки. Вони дають відчуття простору й руху вперед. Особливо після обстрілів я все одно намагаюся підбадьорити себе і вийти на вулицю.

Я обов’язково винагороджую себе масажем або вихідним, який виділяю лише для себе — без роботи над проєктами.

У мене є базові рутини: наприклад, зранку першим ділом я п’ю склянку теплої води. Особливо це дивує моїх друзів в Америці, коли на вулиці спека — там майже завжди п’ють напої з великою кількістю льоду.

Щоранку я намагаюся робити руханку — навіть якщо це лише 5-10 хвилин, і дихальні вправи. Також для мене важливо щодня вшанувати памʼять загиблих у російській війні хвилиною мовчання: о 9 ранку я зупиняюся на хвилину, де б не була. А коли я в Києві, то, за можливості, приєднуюся до публічних акцій «Вшануй».

Ще є речі, які підживлюють зовсім по-іншому. Це співи з друзями — момент, коли можна відпустити контроль і просто бути разом у цьому звуці, у чудових українських піснях. Це також щоденник вдячності та практика 108 (духовна медитаційна вправа, у якій повторюють мантру або дію 108 разів для очищення свідомості й концентрації, — прим. ред.). А ще — збори та донати для наших захисників і захисниць.

*На читання в межах проєкту Дар’ї Коломієць Diary of War приходять журналісти, дипломати, політики та митці. Часто саме після такого досвіду вони починають по-справжньому підтримувати Україну. Лише за останній рік проєкт допоміг акумулювати понад 160 тисяч доларів на підтримку «Госпітальєрів» та «Жіночого ветеранського руху».

Важливо!

Ця стаття — наше бажання ділитися інформацією. Вона не містить медичних порад чи вказівок. Якщо ти хочеш дослідити тему з медичного погляду, то звернися, будь ласка, по консультацію до лікаря.

Схожі публікації
Смачніссімо!
Стань автором

У світі безмежних можливостей, ми віримо, що ваші рецепти — це справжні скарби, якими варто поділитися з іншими.

Додати рецепт