Пізні вечері й неквапливий ритм: українка про їжу та хелсі-звички в Португалії

Рубрика
Лайфстайл
Опубліковано: 24.07.2026
Фото: SHUBA

Переїзд до іншої країни часто впливає не лише на побут, а й на харчові звички. Від початку повномасштабної війни Яна Кучер живе в Португалії. Ми поговорили з нею про місцеву кухню, продукти, які стали частиною її щоденного раціону, поєднання українських і португальських гастрономічних традицій, а також про звички, що допомагають їй підтримувати здоров’я та гарне самопочуття.

Про переїзд до Португалії

Переїзд — це завжди стрес, і тілу також потрібен час, щоб адаптуватися до нового середовища. Я маю досвід життя в різних країнах, тому з часом сформувала для себе своєрідну «внутрішню інструкцію», яка допомагає проживати ці зміни більш усвідомлено.

До переїзду в Португалію я сім років жила в Польщі. На початку 2022 року ми з партнером поїхали до Гоа (Індія), щоб перезимувати. Але після початку повномасштабного вторгнення плани кардинально змінилися. Я залишалася в Індії дев’ять місяців, після чого повернулася до Варшави, завершила всі побутові справи, попрощалася з життям, яке будувала роками, і вирушила до Португалії — починати новий етап.

У Португалії свіжі ягоди та фрукти доступні майже цілий рік

Я давно дотримуюся принципів здорового способу життя, тому в новому місці насамперед шукаю доступ до якісних продуктів. Для мене це насамперед локальні ринки й невеликі магазини, де продають фермерські овочі та фрукти. У Португалії з цим усе дуже добре — саме за це я її особливо ціную. Тут легко знайти свіжі продукти, і я не відчуваю дефіциту. Хоча спочатку були труднощі з деякими звичними для мене речами. Наприклад, з кропом чи гречкою. Але з часом знаходиш свої місця — і побут поступово налагоджується.

Зараз, здається, ми живемо в епоху постійної адаптації. Світ змінюється дуже швидко — і це стосується не лише глобальних процесів, а й клімату, способу життя, повсякденних звичок. Тому для мене важливо вміти гнучко реагувати на ці зміни й вчитися жити в нових умовах — без спротиву, але з турботою про себе.

Про культуру харчування португальців

Португальці справді люблять поїсти — і особливе місце в їхній культурі займає хліб. Тут він буквально «усьому голова». Традиційний сніданок виглядає просто й затишно: підсмажений шматок паляниці, масло, джем і еспресо. Навіть у лікарні після здачі аналізів можуть дати ваучер на такий сніданок: каву або чай і булочку з маслом чи джемом на вибір.

Я зазвичай вибираю більш збалансований сніданок — вдома або в закладах. Часто це українські місця, бо наші люди добре знають, як зробити сніданок справді поживним і смачним.

Загалом португальська кухня дуже проста і щира. Вона смачна, але для мене не така різноманітна, як українська. Її основа — бакаляу, традиційна страва з сушеної та засоленої тріски. Перед приготуванням рибу вимочують у воді від доби до двох, а рецептів існує понад 365 — на кожен день року. Один із найвідоміших — bacalhau à brás із картоплею, яйцем і цибулею, і в кожному регіоні його готують по-своєму.

Ще одна популярна страва — восьминіг із картоплею. Я намагалася готувати його вдома, але поки що він виходить занадто «гумовим», тож продовжую експериментувати.

Деякі місцеві гастрономічні звички досі мене дивують. Наприклад, до стейка можуть подати одразу рис, картоплю фрі, а іноді ще й чипси.

Водночас португальці мають дуже красиву культуру споживання. Вони майже ніколи не беруть каву «з собою». Натомість сідають у кафе, замовляють еспресо й традиційний десерт паштел-де-ната та спокійно насолоджуються моментом. Я вчуся у них цієї здатності робити паузи й не поспішати.

Обід тут — майже ритуал. Уже о 12:30 всі йдуть на ланч і не затримуються на роботі ні на хвилину довше. Повертаються теж без поспіху — з відчуттям, що це нормальна частина дня.

Мене також здивувало, що багато людей регулярно обідають у кафе чи ресторанах. Значною мірою це можливо завдяки доступним цінам у місцевих закладах.

Вечеряти тут звикли пізніше: багато ресторанів відкриваються близько 19:00, а самі португальці часто сідають за стіл о 20-21 годині. Для мене це трохи незвично. Наприклад, якось друзі запросили на вечерю о 21:00, а я вже звикла готуватися до сну (сміється).

Типова вечеря починається із закусок: кілька видів хліба, оливки, масло. Далі подають основну страву, десерт і завершують усе еспресо. І, звісно ж, келих вина — важлива частина трапези.

Загалом у Португалії великий вибір закладів і кухонь, тому кожен може знайти щось до смаку.

Про улюблені українські продукти та страви

Найбільше сумую за маминим борщем і татовою смаженою картоплею з часником. За самими продуктами не сумую, адже, як уже казала, сьогодні майже все можна знайти, якщо захотіти.

Моя суперсила — адаптуватися до нової країни

Я вже понад 10 років живу за кордоном, тому навчилася швидко адаптуватися. Мабуть, це моя суперсила. Я ніколи кардинально не змінюю свій раціон і дотримуюся принципів збалансованої тарілки, де б не була. У цьому немає нічого складного. Навіть в Індії мені вдавалося знаходити майже всі продукти, які потрібні для мого звичного раціону.

Якщо говорити про українські страви, то найчастіше готую борщ. Це страва, яку я готую незалежно від того, у якій країні живу.

Також маю традицію щонеділі готувати млинці. Інколи можемо сходити до українського закладу на сирники з вишнями.

Про улюблену хелсі-страву

Хелсі-підхід для мене — це насамперед смачно. Я справді отримую задоволення від корисної їжі, люблю експериментувати з рецептами й новими інгредієнтами. Для мене це не про обмеження, а про можливість готувати прості й водночас дуже смачні страви.

У моєму раціоні багато морепродуктів — щонайменше тричі на тиждень їм креветки, восьминога, лосося або тунця. У Португалії їх легко знайти майже в будь-якому супермаркеті чи рибній крамниці, тому вони завжди є вдома. В інші дні вибираю курку або індичку. Також щодня їм багато зелені — руколу, шпинат, різні салати. Дуже люблю батат: часто просто запікаю його в духовці — це швидко, смачно й поживно.

Ще одна перевага Португалії — сезонні ягоди тут доступні майже цілий рік. Лохина, малина, полуниця, інжир — усе це регулярно є в моєму раціоні.

Водночас є продукти, яких я майже не їм. Це смажені у фритюрі страви, копченості, продукти швидкого приготування, сосиски. Чипси чи фастфуд можу дозволити собі зрідка — як читміл.

Звісно, іноді хочеться чогось солодкого. Це абсолютно нормально. Але я помітила, що з часом задоволення від таких продуктів уже не таке сильне, як колись. Щоб зайвий раз не спокушатися, я просто не купую додому некорисні солодощі. Натомість готую домашні перекуси. Наприклад, зараз у мене завжди є цукерки з фініків, горіхів і кокосової стружки. Вони добре смакують із кавою й добре втамовують бажання з’їсти щось солодке.

Якщо ж потрібно швидко приготувати повноцінний обід чи вечерю, найчастіше роблю боул із кіноа, тунцем або лососем і овочами. На все йде близько 20 хвилин.

Інгредієнти:

  • 1 склянка кіноа;
  • 2 яйця;
  • 100 г консервованого тунця або слабосоленого лосося;
  • ½ авокадо (якщо готуєте боул із лососем);
  • рукола або шпинат;
  • ½ помідора;
  • ½ огірка;
  • 1 болгарський перець;
  • оливкова олія;
  • сіль, перець і зелень — до смаку.

Спосіб приготування:

Відваріть кіноа відповідно до інструкції на упаковці. Паралельно зваріть яйця круто. Поки вони готуються, наріжте овочі.

У глибоку тарілку викладіть зелень, овочі, готову кіноа, додайте тунець або лосось і розрізані навпіл яйця. Заправте оливковою олією, приправте сіллю, перцем і улюбленими травами.

Бути хелсі для мене — це чути своє тіло й дбати про нього

Про ранкові звички й спорт

Мабуть, це вже банально, але багато років я починаю день зі склянки теплої води натщесерце. Це моя улюблена ранкова звичка. Для мене це спосіб м’яко розпочати день і поступово перейти до сніданку.

Для мене бути хелсі — це щодня займатися будь-яким видом спорту та стежити за харчуванням. Бути хелсі — це не про кубики на животі чи марафонські рекорди. Це про вміння чути своє тіло, розуміти його потреби й дбати про нього щодня.

Спорт для мене насамперед про здоров’я. Але не менш важливо, щоб він приносив задоволення й залишався природною частиною життя, а не перетворювався на примус. Дисципліна важлива і в спорті, і в харчуванні, але щоб не втратити мотивацію, варто обирати те, що справді подобається.

Зараз я тренуюся 5-6 разів на тиждень, і мені це приносить задоволення. Зазвичай це пробіжки на 5-10 км уздовж річки Дору, домашні тренування на все тіло, пілатес, реформер або йога, а також силові тренування чи воркаут. Крім того, один-два рази на тиждень граю в теніс. Цей спорт відкрила для себе вже в Португалії.

Уже понад сім років я відстежую показники здоров’я за допомогою смартгодинника. Це допомагає мені краще розуміти своє тіло й помічати, коли йому потрібен відпочинок, а коли — більше активності.

До речі, саме в Португалії я перейняла ще одну корисну звичку. Тут часто можна побачити, як люди різного віку займаються спортом або просто багато ходять пішки. Особливо мені подобається традиція вечірніх прогулянок — із сім’єю, друзями чи удвох. Тепер і сама люблю гуляти містом перед заходом сонця. Місцевість тут доволі горбиста, тож такі прогулянки додають руху в повсякденне життя й допомагають підтримувати гарне самопочуття.

Про усвідомленість

Для мене усвідомленість у ставленні до речей прийшла після кількох переїздів. Перед початком повномасштабної війни я поїхала до Індії лише з валізою літніх речей, плануючи короткий відпочинок. Але залишилася там на дев’ять місяців. Коли повернулася до квартири у Варшаві, зрозуміла, що більшість речей мені насправді не потрібна.

Я роздала більшість свого гардероба, залишила лише дві валізи — одну з одягом на різні сезони, іншу з взуттям і верхнім одягом — і поїхала будувати нове життя в Португалії. Зараз у мене невеликий базовий гардероб. Намагаюся формувати його за принципом капсули, щоб усі речі легко поєднувалися між собою, і свідомо купую менше, не підтримуючи культуру швидкої моди.

Так само для мене усвідомленість у харчуванні — це спосіб життя. Я не вважаю себе ідеальним прикладом, але свідомо рухаюся в цьому напрямку. Сьогодні ми маємо доступ до великої кількості перевіреної інформації про харчування, і для мене це можливість краще дбати про себе.

Загалом усвідомленість для мене — це не жити «на автоматі», а хоча б кілька разів на день звертати увагу на свій стан, емоції й думки. Я практикую це через прості речі й називаю це «помічати щастя щодня». Переконана, що маленькі приводи для радості можна знайти навіть у звичайному дні.

Наприклад, сьогодні під час ранкової пробіжки один бігун усміхнувся й помахав мені рукою. Я усміхнулася у відповідь, і цього вистачило, щоб решта пробіжки минула легко й у гарному настрої. Саме з таких дрібниць для мене й складається відчуття щастя.

Моя психотерапевтка часто каже: «Яно, поспостерігай за собою». Саме цього я й намагаюся дотримуватися: спостерігаю за собою, рефлексую й помічаю навіть маленькі моменти, які роблять день кращим.

Важливо!

Ця стаття — наше бажання ділитися інформацією. Вона не містить медичних порад чи вказівок. Якщо ти хочеш дослідити тему з медичного погляду, то звернися, будь ласка, по консультацію до лікаря.

Схожі публікації
Смачніссімо!
Стань автором

У світі безмежних можливостей, ми віримо, що ваші рецепти — це справжні скарби, якими варто поділитися з іншими.

Додати рецепт