«Наша їстівна версія обіймів»: ЛГБТ-пари про улюблені страви 

Сашко та Сергій — піца з тушкованою капустою

Я люблю робити тісто, а Сергій любить тушковану капусту, і це схоже на формулу справжнього успішного партнерства: тут не компроміс, а мікс того, що люблять обидва. Авжеж, так виходить не з усім у стосунках, саме тому такі речі, як піца з тушкованою капустою, є особливим спільним моментом.

Колись ми запросили нашу подругу Маргариту й хотіли пригостити чимось, що її здивує. Ми спекли звичайну домашню піцу, але в останній момент Сергій побачив на плиті сковороду з тушкованою капустою, що залишилася з обіду, подивився на мене, і я без зайвих слів почав викладати цю бурштинову солодкувату тушковану капусту на гарячу піцу, ще й зверху поливши її крапелькою меду.

Власне, так ця страва й стала традиційною для нас. Особливо класно готувати таке в холодні вечори, коли духовка наповнює дім ароматом випічки і зʼявляється солодка нота томатної пасти від тушкованої капусти з цибулькою. Під цю страву пасує червоне вино, а тому це класне пригощення для гостей на домашню вечірку.

Спробуй приготувати мініпіци на свою вечірку.

Зазвичай я займаюся тістом, а Сергій тушкує капусту. Разом нарізаємо додаткову начинку, наприклад печериці, печену курку, свіжі томати, слайси сиру чи навіть салямі. І, авжеж, секретний томатний соус на основу піци.

Ділимося рецептом грузинського томатного соусу.

Коли є настрій зробити піцу більш яскравою, то можемо додати бринзу чи якийсь не надто солоний і кислий м’який сир. А якщо хочеться ще більш яскравого смаку — додаю зверху вʼялені томати й побільше меду. Одного шматочка вистачає, щоб наїстися на весь вечір.

Одна з наших традицій, повʼязаних із їжею, — це те, що ми варимо курячий бульйон на ранок після вечірки. І годуємо котів вологим кормом. Як правило, ми їмо на підлозі у вітальні за журнальним столиком. Це жах, як незручно, але змінює перспективу: нагадує нам про тих, кому зараз, можливо, теж незручно їсти.

Спільне приготування їжі — це співпраця та партнерство. Тут ми й вчимося разом створювати щось. Потім це переноситься на наші спільні проєкти: ведення інстаграму й подкасту, усіх наших творчих продуктів. Це неймовірний досвід взаємодії з людиною.

Владислава та Поліна — рол із куркою та овочами

Рол з куркою та овочами — це улюблена страва нашої пари, яку ми готуємо та їмо, мабуть, найчастіше за все.

Коли ми жили разом у нашій першій квартирі в Німеччині, у нас була дуже маленька кухня, яка не сильно надихала на приготування страв. Довго стояти на ній не хотілося, та й місця для готування кулінарних шедеврів там не було.

Хотілось робити щось швидке, але смачне та поживне. Тоді ми стали готувати роли з куркою — домашній варіант німецького дьонер-кебабу. Уперше його приготувала моя дівчина Поліна, і з того часу ця страва стала моєю улюбленою.

З цією стравою пов’язаний особливий період нашого життя. Це були наші перші місяці разом у новій країні, у першій спільній квартирі, де все тільки починалося. Зараз ця страва нагадує мені про ті часи й те, як ми вчилися створювати дім навіть на негарній маленькій кухні.

Цей рол — фірмова страва моєї дівчини. Зазвичай вона робить його для нас обох, і в неї це виходить найсмачніше. Я можу підготувати овочі, але вона завжди займається приготуванням курки, збирає інгредієнти докупи, закручує все в лаваш.

Розповідаємо, як приготувати овочі на грилі.

За декілька років ми пробували різні варіації цієї страви: замінювали курку на тунця, додавали сир, моркву по-корейськи або інший соус. Але найсмачнішим варіантом залишається класичний: дрібно нарізані овочі (помідор, огірок, солодкий перець, кукурудза), салат айсберг, смажене куряче філе з приправами (паприкою, сіллю, перцем), соус із йогурту та гірчиці й лаваш.

Кожну нашу річницю ми святкували з маленьким тортиком, який замовляли заздалегідь, але на пʼять років вирішили зробити його самі. Увечері, перед річницею, ми разом спекли «Червоний оксамит», а вранці прикрасили його й обмінялися подарунками. Це був не просто торт, а щось дуже наше — миле, смішне, трошки криве, але дуже смачне й зроблене з любовʼю.

Зазвичай ми їмо, сидячи перед телевізором і дивимося щось разом. Коли є можливість, на вихідних ходимо на побачення в улюблені заклади Києва. Ми великі прихильниці азійської кухні, тому періодично ходимо їсти рамен, том ям чи суші. Це наш маленький ритуал — смачно поїсти й побути разом без поспіху. А якщо хочеться побути вдома, то замовляємо доставку цих страв.

Ділимося 7 доступними рецептами рамена.

На відміну від моєї дівчини, я не особливо люблю готувати. Хоча й смачно поїсти люблю, кухня — це не моє. Та в будь-якому разі, спільне приготування — це для нас не просто рутина. Іноді я беру участь: допомагаю, щось ріжу або готую спеціально для неї. Це як ще один спосіб показати турботу, навіть якщо я не щодня на кухні.

Тимур і Зорян — гарбузовий крем-суп

Гарбузовий крем-суп — це наша їстівна версія обіймів. Готуємо його, коли хтось із нас хворіє або просто потребує турботи. Цю страву не приготуєш нашвидкуруч: вона вимагає часу, терпіння та натхнення. Крім того, це смачна, недорога й абсолютно українська страва — з тих, де не треба шукати інгредієнти в трьох різних магазинах.

Гарбузовий суп з’явився в нашому житті в розпал пандемії ковіду. Під час пандемії, коли більшість часу ми проводили вдома, у господарстві з’явилася мультиварка — імпульсивна покупка, яка швидко перетворилася на улюблений девайс. Зорян вперше приготував цей суп тоді, коли Тимур хворів, із цілком практичною метою: нагодувати та підтримати. Відтоді страва стала майже ритуалом, таким собі знаком, що все буде добре.

Суп з’явився як відповідь на потребу в комфорті та підтримці, і з часом перетворився на міцний спогад про те, як ми долали труднощі разом.

Розповідаємо про доступні продукти, які допоможуть зняти стрес.

Здебільшого ми готуємо разом. Один ріже гарбуз і тихо проклинає свою ідею, інший обсмажує бекон і контролює спеції. У результаті — теплий, гармонійний суп і невелике прибирання, як «бонус» для Тимура. Їжа, приготована вдвох, має особливий смак, бо вона про партнерство, навіть коли хтось випадково пересолив. Такі моменти на кухні, з їхніми жартами й невеликими «катастрофами», є невіддільною частиною нашого спільного життя.

Формально ця страва не змінювалася з часом, але, як не старайся, кожен раз виходить трохи по-новому. Секрет, мабуть, у настрої. Ми кладемо в суп сухарики із власноруч підсмаженого хліба, хрусткий бекон і трохи гарбузового й соняшникового насіння, щоб додати нотку «забороненого задоволення», адже ми намагаємося не їсти багато хліба й сала. Ці інгредієнти перетворюють просту страву на святкову.

Можна сказати, що це наша версія «comfort food», у якій є баланс між турботою про здоров’я й маленькою гастрономічною авантюрою.

У нас є кулінарна традиція: після важкого тижня — тільки стейки. Щоправда, їх чомусь завжди смачніше їсти не вдома. Можливо, тому що в ресторані не треба відмивати бризки олії зі стелі й казати «ну, наступного разу точно не забудемо про термометр». Іноді краще довіритися професіоналам, а домашня кухня залишається для особливих, менш стресових моментів.

Спробуй приготувати стейки зі смаженої цвітної капусти.

Зараз ми живемо в різних країнах (Зорян працює дипломатом в Ізраїлі), тож іноді ми їмо разом через WhatsApp. Але колись у нас були суботні ритуали: східна кухня, рамен, суші та довгі розмови у відомих київських мережевих закладах. І хоч зараз нас розділяють кордони, ця звичка — ділитися фото їжі та емоціями — залишилася.

Спільне приготування їжі — це для нас насамперед ритуал. Ми не готуємо щодня, але коли готуємо разом — це про турботу, близькість і час, який ми вибираємо провести одне з одним. У приготуванні є щось терапевтичне — ти можеш мовчати, жартувати, злитися й водночас знати, що ти не сам.