Чи правда голодування, детокси та клізми — корисні для очищення

У новому епізоді подкасту «Тіло говорить» його ведуча, нутриціологиня та засновниця сервісу The Body School Софія Рожко розмовляє з лікаркою-хірургинею, проктологинею та онкохірургинею Анастасією Пристаєю про те, чого нас ніхто не попереджав про наслідки популярних «очисних» практик.

• Спойлер: іноді саме «безневинні» експерименти з тілом можуть призвести до серйозних наслідків.

Чому ми так віримо в «очищення»

Анастасіє, почнімо з класичного сценарію, який, напевно, звучить до болю знайомо: через два тижні весілля у дочки, улюблена сукня не застібається, і терміново потрібно «мінус п’ять кіло». Замість того щоб просто прийняти реальність (або купити нову сукню), людина записується на «очисні клізми», які обіцяють швидке диво. Чому взагалі ці практики — голодування, клізмування, «детокси» — стали такими популярними, особливо в нашій країні? Що стоїть за цією вірою в магічне «очищення», і чому нам так хочеться вірити, що за пару процедур можна виправити те, що накопичувалося роками?

Методи швидкого схуднення популярні в усьому світі. Достатньо відкрити YouTube і ввести слово «wellness» — там безліч програм на цю тему. Я знаю одну, де французька модель досліджує цю тему, по світу виходять цілі фільми про швидкі методи схуднення, оздоровлення.

Наприклад, після повномасштабного вторгнення до України приїжджає багато пацієнтів із Канади та США — це свого роду медичний туризм. У мене навіть була родина з Маямі на лікуванні. Тож можу з упевненістю сказати: подібні тенденції спостерігаються не лише в Україні.

Насправді багато брендів, особливо американських (пам’ятаєте «Гербалайф»?) просувають продукти для «детоксу», очищення та омолодження.

Але треба розуміти: вся ця світова історія має в основі одне — люди хочуть заробити гроші. А найкращі гроші — на людських слабкостях. Коли вони хочуть бути худими, молодими, красивими, але при цьому смачно їсти, пити просеко і ні в чому собі не відмовляти. На цьому завжди, от прям завжди, можна було класно заробити.

Тому в усьому світі так. Україна не єдина. А ще у нас ціла система клінік, спеціалістів, блогерів, які продають обіцянки та надію. Шкодять людям? Звісно. Але заробляють неймовірні гроші.

Але чому всі одержимі очищенням кишківника? Чому серед усіх «легких шляхів» люди так часто обирають саме це? Звідки ця одержимість клізмами, проносними, сечогінними засобами? Чому в нашій свідомості закріпилася думка, що всередині щось «нечисте» і це потрібно постійно виправляти?

Знаєте, адже для багатьох саме лайно виглядає як антиреклама себе. Воно смердюче, жахливе, нікому не подобається. Зрозуміло, що людина вважає це демонічною історією.

Наприклад, на початку 20 століття лікарі пов’язали наявність калу в кишках зі старінням. Вони думали, що ця субстанція всмоктується і вбиває клітини. Тому почали робити травматичні операції — видаляли товсту кишку, щоб калові маси не зберігалися в організмі. Звісно, вони вбили велику кількість людей, решту інвалідизували. І тут ще питання кому більше пощастило.

Згодом лікарі відмовилися від таких операцій і почали розвивати два напрямки: механічне вимивання лайна через клізми та вживання послаблювальних. І це теж мало свої, ненайкращі, наслідки.

Наприклад, зараз дуже популярно промивати кишківник кавою — це взагалі на голову не налазить. А ще вживають фіто-чаї, органічні, екопродукти для кращого «виведення шлаків». Але подивіться на упаковку — там завжди сена, крушина, травички з антраглікозидами. Вони сильно стимулюють кишку. І це не є добре.

Я завжди пояснюю пацієнтам, особливо вагітним дівчатам, яким лікарі це прописують: коли ви давите на педаль газу і машина їде на 5-6 тисячах обертів, ви їдете гучно і швидко, але недовго. Декілька разів так проїдете — двигун зламається. Тут та сама історія.

Ці чаї суперефективні спочатку. Люди з хронічними закрепами класно ходять у туалет з ними. Але через пару років їм треба пити все більше. Вони вже п’ють не горнятко чаю, а відро протягом дня, а воно все одно вже не працює.

Найскладніші випадки — коли доводиться оперувати. В основному це дівчата, які через суспільний тиск більше страждають, намагаючись схуднути. Інколи доводилось видаляти частину кишківника або й повністю, бо він вже не працював. У ньому утворювався токсичний мегаколон. Наприклад товста кишка в нормі має 3-4 сантиметри в діаметрі, а через такі методи стає як шина, 20-30 сантиметрів. Відмовляється повністю інервація, накопичуються калові маси, утворюється каловий завал. І тут все — самому таке не вирішити.

Іноді ситуація доходить до того, що люди не можуть випорожнитися без очисної клізми. Вони вимушені раз на 3-4 дні промивати кишківник 10-20 літрами води. У них зникає поклик до дефекації. Вони не знають, коли хочуть у туалет, просто відчувають, що починає боліти живіт і вже пора. Це дуже сумні ситуації.

Що таке «нормальний» кал

Нещодавно в соцмережах поширили відео, у якому спеціалістка розповідала, як нібито можна оцінити стан здоров’я за запахом і кольором калу. Після цього йшла реклама програми голодування — мовляв, після неї кал стане «красивішим», менш помітним за запахом і майже зникне, бо «організму нічого буде виводити». Коментарі під відео були переповнені охочими спробувати цю програму. Але виникає логічне питання: якщо не говорити про діарею чи запори — чи справді можна діагностувати проблеми зі здоров’ям лише за кольором і запахом? Наскільки це взагалі науково обґрунтовано?

Є патологічні стани, за якими дійсно можна судити про проблеми зі здоров’ям на основі вигляду калу. Коли говоримо про програми голодування, люди зазвичай у цій нормі й перебувають.

«Неправильний» кал — це кал зі слизом, кров’ю, гноєм. Це діарея або серйозний закреп з каловими каменями. Або коли кал іде не з тих місць — з піхви чи з отвору біля ануса. Ось це сигналізує про серйозні проблеми. Але якщо кал трошки не так пахне — вибачте, це маячня.

І, на щастя, у нас є унітази. Кал потрапляє туди, ми його навіть особливо не бачимо, змиваємо — і все. Якщо людина нормально почувається, ходить у туалет більш-менш оформленим калом, є Бристольська шкала — загугліть, подивіться. Якщо конфігурація в межах норми, немає патологічних домішок — це окей, лікувати не треба.

Наприклад, нещодавно набув популярності допис, який активно поширювали прихильники детокс-програм. Взяли відео колоноскопії та сказали: «Ось це норма, а це не норма». Найцікавіше — на першому зображенні ідеально чистий кишківник, мовляв, так має бути. Але це НЕ норма! Це просто підготовлений кишківник до обстеження. Людина сиділа на дієті, випила препарат для очищення. Це зручно для ендоскопіста, необхідність для обстеження, але не має бути на постійній основі.

Якщо у людини постійно такий чистий кишківник — або вона патологічно часто його очищає (це призведе до жахливих наслідків), або у неї стома.

Друга фотографія — «зашлакований» кишківник — якраз є нормою. Це проста кишка з каловими масами, і це окей. Далі варіації на тему гельмінтів, які пропонують лікувати проносними або голодуванням. Вони так не виведуться ніколи. Хіба що людина доголодається до смерті і тоді вони з нею і помруть.

А потім публікують фотографію кишки з пухлиною. Ну серйозно? Усі розуміють, що проти пухлини голодування та детокси — вибачте, до дупи. Тут потрібен онколог, хіміотерапія, операція. Але люди цим торгують.

Коли ти проктолог або ендоскопіст, бачиш ці картинки щодня — виглядає дивно, що таке пропагують. Але навіть лікарям інших спеціальностей можуть продати цю картинку, бо виглядає дуже переконливо.

Тому, розставмо крапки над і: у кишці повинен бути кал. Це нормальне функціонування організму. Кал — корисна історія, його не треба вичищати. Наша товста кишка — це не тільки наша, там живе величезна кількість мікроорганізмів, понад п’ять тисяч видів. І це тільки те, що ми зараз можемо побачити.

І аналіз «посів калу на дисбактеріоз» — насправді велика нісенітниця. Ті мікроорганізми, що ми вважаємо патологічними, теж повинні бути, просто в меншій кількості. Нормально функціонуюча кишка — це коли є все, просто в потрібній пропорції.

Жодним пробіотиком, жодним антибіотиком ми не відновимо мікробіом. Людство ще не знає всіх потрібних мікроорганізмів і потрібних пропорцій. Найефективнішим методом відновлення у важких випадках вважається трансплантація калу від здорового донора.

А якщо це не суперважка ситуація — це про нормалізацію харчування, сну, водного режиму, фізичної активності. Все те, що страшно не люблять пацієнти, бо ніхто не хоче цим займатися. І час. Тоді мікробіом відновлюється самостійно.

Але якщо навіть лікарі кажуть, що жодний пробіотик не відновить мікробіом, бо ми досі не знаємо всіх потрібних мікроорганізмів і пропорцій — навіщо тоді індустрія пробіотиків процвітає? І чому ми продовжуємо в це вірити?

Уявіть ситуацію: Київ. Тут є, не знаю, 5% поліціянтів, 7% лікарів, 10% кравчинь, продавців і так далі. І ось у нас якісь заворушення, проблеми. І ми для того, щоб їх вирішити, беремо і запускаємо в Київ коня-єдинорога. І думаємо, що він один нам все пофіксить. Ну, приблизно така сама ситуація з пробіотиками. Це не працює. Мікробіом — це надзвичайно велика і складна система.

Як клізми і детокси шкодять

Але наскільки серйозні ці наслідки насправді? Людям часто здається, що все можна полікувати, пофіксувати, відновити. А те, що ви описуєте, звучить як щось незворотне — як зміна життя людини на всі подальші роки. Які найстрашніші випадки ви бачили у своїй практиці?

Це трагедія. І насправді воно відбувається кожен божий день з величезною кількістю людей. Ви собі не уявляєте, скільки приходить до мене, до моїх колег на консультації пацієнти з незворотними змінами. Їм доводиться з ними жити до самої смерті. Якість їх життя незворотно погіршується.

Коли людина йде на гідроколонотерапію, бувають моментальні негативні наслідки. Наприклад, якщо вона не знає про дивертикулярну хворобу — це статистично 50% населення після 50 років. Хоча, насправді після 40 років уже 20-30% мають цю хворобу.

Це як вікові зміни в кишці. М’язевий шар стає рихлим, розшаровується, слизова оболонка випинається кулькою — утворюються дивертикули, слабкі місця.

Уявіть: людина не знає про це, йде на гідроколонотерапію, кишка наганяється водою, створюється великий тиск — і дивертикул лускає. Вся вода з каловими масами тече в живіт. Це ургентна ситуація. Людину екстренно оперують — розрізають живіт від ребер до лобка, вимивають внутрішні органи, виводять стому — неприродній відхідник для калових мас. Через півроку можна робити реконструктивну операцію. Я оперувала таких людей і описала це у своїй книжці.

Після клізми, особливо у людей з проблемами тиску, може різко впасти або піднятися тиск, загостритися серцева проблема — інфаркт, інсульт. Це не рідкісні випадки. Особливо якщо це клізми з домішками. Колись була смертельна ситуація з людиною, яка поставила собі клізму сечею — загальне отруєння організму, людина померла. Кава в клізмах — це жахливе подразнення та запалення кишки.

Людина порушує мікробіом кишківника, його перистальтику. Кишка ж працювала й сама і знала, що їй робити. У неї була налагоджена система. І тут їй почали, як поганий родич, «допомагати». Просто почали заважати працювати. Що буде? Вона розучиться працювати сама.

Після цього — порушений мікробіом, хронічні запори, порушення інших органів. Люди не можуть самостійно сходити в туалет, потрібні послаблювальні або клізми.

А ще мало хто говорить про порушення анального рефлексу. Попри те, що тема непопулярна, такі порушення справді існують.

Дефекація — надскладний фізіологічний процес. Людина усвідомлює позив до випорожнення, знаходить відповідне місце, знімає штани, сідає, розслабляє м’язи тазового дна, трішки напружує м’язи черевного преса — і відбувається дефекація. Залучена неймовірна кількість зв’язків між мозком та всіма органами, м’язами малого таза.

• Цей процес можна порівняти з роботою симфонічного оркестру. Кожна скрипочка, кожен тромбон має зіграти свою партію ідеально і в потрібний час.

Коли люди мають психологічні моменти, наприклад, їх в дитинстві злякали чи присоромили, вони мали травматичний досвід, або у свідомому віці зловживають послаблювальними, займаються анальним сексом, ставлять регулярно клізми — виникає дисинергія. Це коли оркестр начебто працює, тільки кожен грає свою партію, коли йому хочеться. Виходить не симфонія, а хаос.

Таких проблем супербагато. Люди приходять і кажуть: «Я не відчуваю, коли хочу в туалет. Мені треба 20 хвилин думати, налаштовуватися. Після туалету відчуваю, що ще хочу, але більше не можу. Не можу сходити не вдома. Не можу без допомоги рук. Мені потрібна свічка або клізма, без них не виходжу з дому. Не можу ходити на роботу, бо якщо вранці не схожу, цілий день болить живіт. Мені треба купу ритуалів, я прив’язана додому».

Це жах. Нам потрібно дуже серйозно ставитись до проктологічного здоров’я. Якщо воно порушується, це страшно впливає на життя. У нас має бути культура — вибачте, з малечку берегти свою попу.

У 20 років я знала про проктологію тільки одне: буває геморой, про нього не говорять, бо це соромно, є анекдоти про геморой далекобійників. І що до проктолога ходять саме з геморою. Все. Зараз ті речі, про які ви говорите, величезна кількість людей навіть не знає. Люди не розуміють, що їхніми діями «на благо» — очищеннями, клізмами, детоксами — вони можуть опинитися в кабінеті проктолога з незворотними проблемами. Чому ми досі так мало говоримо про проктологічне здоров’я? Чому соромимось того, що стосується кожного?

Геморой — це дійсно найпоширеніша проктологічна патологія. Але, знаєте, як я завжди кажу: проктолог — це не геморолог. Ми набагато ширше дивимося на всю цю історію і лікуємо дуже багато хвороб, не тільки геморой.

Але якщо вже заговорили про геморой — часто використання клізм, очисних засобів його теж провокує. Гемороїдальна тканина є у всіх людей на планеті. Це норма, остаточна герметизація анального каналу — як анальні губи, як то кажуть.

Якщо їх постійно навантажувати не тільки запорами, а ще й діареями, які часто виникають після усіх цих засобів — вони набрякають і, з часом, розвивається геморой. Людині може бути потрібне оперативне втручання або інше лікування. Це дуже неприємно. Це все про якість життя

Що насправді означає детокс

Ми багато говорили про те, чому люди хочуть робити детокс — причини зрозумілі: всі хочуть бути красивими, здоровими, молодими. Але головне питання: чи можна взагалі «очистити» організм? Чи існує детокс як медичне поняття, чи це просто маркетинговий термін?

Насправді це вже не новина, багато хто говорить: у нашому організмі детокс уже закладений. Є органи, які цим займаються — печінка, нирки, шкіра, легені, товстий кишківник, весь шлунково-кишковий тракт. Наше завдання — їм не заважати.

Якимось зовнішнім чином проводити детокс можуть виключно лікарі в реанімації. Наприклад, коли у людини синдром токсичного шоку. Жінки, які користувалися тампонами, знають — це головне попередження в інструкції. У тампоні утворюється колонія мікроорганізмів, вони всмоктуються в кров — це справжня інтоксикація.

Такі люди потрапляють у реанімацію, у них каскадом запускаються різні процеси — наприклад, ДВС-синдром. Вони втрачають кінцівки, органи відмирають. Ось це називається інтоксикація.

Зараз багато випадків через війну: військові отримують поранення, накладають турнікети, починається відмирання кінцівок. Потім турнікет послаблюють невчасно — усі токсини потрапляють у кров, це краш-синдром. Він вбиває спочатку нирки, потім недостатність усіх органів. Людина може загинути або втратити нирки, бути на діалізі.

Ось саме це — коли в умовах реанімації проводимо плазмоферез, підключаємо апарат штучної нирки, дезінтоксикаційну терапію — ось це називається детокс.

• Чаї, клізми, фітопрепарати — це не детокс. Це пустощі. Це робиться заради збагачення людей, які нічого іншого не придумали, як заробляти на чужих мріях. І не більше.

Як відновитися після детоксів

Коли людина нарешті приходить до розуміння, що треба працювати з їжею, сном, фізичною активністю, стресом — швидких результатів не відбувається. Це фруструє. І вона знову шукає новий підхід, нову дієту, новий препарат для швидкого результату. Питання: чому після років детоксів і «очищень» здорові методи перестають працювати так, як мали б? Чи можна взагалі відновити нормальну роботу організму після такого багажу експериментів?

Це порочне коло є й у вашій спеціальності, і в нашій, практично у всіх. Якщо філософія людини — «я буду шукати якісь нові, цікаві методи розв’язання проблеми, але не прикладатиму нудні, тривалі, важкі зусилля» — цю філософію перебити потім дуже важко.

У проктології все так само з лікуванням певних хвороб. У нас теж є хронічні пацієнти, наприклад, з хворобою Крона. Ти їм пояснюєш: вам потрібно щорічно приходити на колоноскопію, постійно здавати певні аналізи, на постійній основі вживати певні ліки. Це перевірено, це дієво.

Люди трошки це пороблять, а потім: «Ні, ну має бути щось іще». І вони починають свій пошук — аутоімунний протокол, якісь мікродозинги… Потім зі страшними наслідками приходять, дивляться на тебе: «Ну я ж хотів як краще».

На жаль, у цьому житті нічого не дається просто так. Всюди треба розбити трошки лоба і пролупати ту скелю, щоб досягнути бажаного ефекту.

Настя, дякую за сьогоднішню розмову — це було фантастично цікаво. Впевнена, для більшості людей те, що ви сказали, буде відкриттям і шоком. Якби ви могли дати одну корисну звичку як спеціалістка — щось дуже просте, що людина може практикувати в буденному житті для здоров’я кишківника, — що б ви порадили?

Знаєте, я б хотіла порадити в першу чергу батькам. Завжди легше профілактувати, ніж лікувати. Займайтеся профілактикою цих проблем у своїх дітей.

Почитайте корисну літературу. Навчіть їх правильно ходити в туалет, підмиватися після туалету. Навчіть їх поважати себе і своє тіло, щоб вони могли без страху і сорому ходити в туалет у літаках, потягах, торгових центрах. Не соромились цього.

Щоб дівчата ходили на побачення або вперше залишались ночувати у хлопців і нічого не вигадували — просто йшли в туалет і нічого не соромились. Навчіть їх розуміти: це природно, це окей, це така сама система органів, як і будь-яка інша.

Навчіть їх основам сексуальної освіти, щоб жінки, коли виростали, поважали своє тіло і не дозволяли нікому робити собі шкоду.

На жаль, те, що я бачу сьогодні, говорить тільки про одне: попереднє покоління цю гру програло. Можливо, наступне… Візьмемо все у свої руки — і все буде окей.

Про подкаст «Тіло говорить»

Подкаст «Тіло говорить» — це розмова про їжу, спорт, ментальне та фізичне здоров’я.

Ведуча — сертифікована нутриціологиня Софія Рожко, CEO The Body School — сервісу, що формує стосунки з тілом та їжею.

У The Body School допомагають коригувати вагу та комплексно дбати про свій стан, щоб почуватися здоровими і сповненими сил.

Гості подкасту — лікарі та фахівці різних галузей, які діляться рутинами для суттєвого покращення нашого здоров’я та якості життя.

Випуск про здоров’я кишківника спільно із Сільпо Хелс можна послухати тут.