«Наше тіло знає, скільки йому потрібно їжі», — Альона Хмелик про контакт із тілом

Як усе починалося

Ви згадували, що поштовхом до розробки власної методики став біль у спині. Який шлях ви пройшли від пошуку рішень до створення власного підходу?

Поштовхом до того, що я взагалі почала професійно працювати з тілом, стали власні проблеми. Я була молодою, завжди активною. Вісім років займалася йогою, бігала, ходила в зал, якийсь час тренувалася у стилі кросфіту, займалася «розумним фітнесом», пілатесом. Загалом пробувала багато всього.

Але в мене постійно щось боліло. Найчастіше — поперек, лопатки, шия. І в якийсь момент це стало настільки сильно мені заважати, що я вже не змогла це ігнорувати. До того часу я вважала, що в усіх щось болить — і це нормально.

Апогеєм стала ситуація під час нашої з хлопцем подорожі Новою Зеландією. Там ми щодня дуже багато ходили пішки та багато годин їздили машиною. І в мене настільки болів поперек від цих прогулянок, що в якийсь момент, коли ми довго йшли вгору на міст, я просто розплакалася. Вже не могла терпіти. І тоді зрозуміла: я ще молода, і це ненормально — треба шукати рішення.

Я повернулася на Балі, де ми тоді жили, і пішла до остеопата. Вона частково допомогла, але остеопатія й масажі не вирішують проблему назавжди. Це рішення на короткий термін. Тож почала шукати інші методи роботи з тілом, які ще не пробувала і які могли б допомогти.

У мене тоді був період перерви в роботі: працювала в ІТ-компанії, звільнилася і кілька місяців не працювала. Я почала гуглити, шукати й пішла на своє перше навчання з функціональної анатомії. Вивчала, як побудоване тіло, і продовжувала шукати далі. Спочатку просто як хобі, щоб вирішити власну проблему.

Коли щось активно шукаєш, мозок рано чи пізно налаштовується знаходити рішення. І в рекомендаціях в Instagram я побачила тренерку, яка займалася тим, чим фактично займаюся я зараз. Записалася до неї на тренування. Вона тоді нікого не брала, і я кілька місяців просила, щоб вона взяла мене. І досі з нею тренуюся.

Буквально за кілька занять мені стало значно краще. Уже з першого тренування відчула, що це зовсім інший підхід. Я дуже надихнулася цим. Коли зрозуміла, що так довго терпіла біль, а зараз у мене вже нічого не болить за такий короткий час, вирішила, що точно хочу розібратися в цьому глибше і допомагати іншим людям.

До речі, в процесі цих пошуків пішла навчатися на інструктора з йоги, але зрозуміла, що там усе ж не знайду відповідей на свої запитання. Далі продовжила навчатися: проходила різні курси, вивчала, як побудоване тіло, опановувала різні методики, багато тренувалася і тренуюся досі. Бо на практиці, поки сам не відчуєш це на своєму тілі, складно передати це клієнтам.

Зараз, коли минуло кілька років, я спробувала різні методики й дійсно вірю, що ключ до вирішення проблем — в інтеграції. У кожної людини своя ситуація, своя проблема. Тому комбіную пілатес, фасціальний реліз, силові та функціональні тренування. Також використовую методику CLT (Coordination Locomotor Training) для того, щоб вирішувати проблеми своїх клієнтів.

Суть методу

Сьогодні ви допомагаєте людям змінювати тіло через роботу з поставою та рухом. Як би ви сформулювали суть своєї методики: на яких принципах вона базується, які підходи поєднує і в чому її ключова відмінність від класичного фітнесу, йоги, пілатесу чи реабілітаційних практик?

По-перше, це не моя авторська методика — я нічого не вигадувала. Просто комбіную інструменти, які вже існують, і постійно навчаюся та поглиблюю свої знання. Зараз живу в США і проходжу тут тренерську сертифікацію, щоб ще покращити свої професійні навички.

Як я будую роботу з клієнтами? Все базується на знаннях будови тіла, анатомії, біомеханіки та сучасних принципах реабілітації й фітнесу. Я не ставлю медичних діагнозів. Діагностую стан опорно-рухового апарату: ми проводимо рухові, ортопедичні, функціональні тести й виявляємо, де є нестача руху, де — його надлишок, а де — нестача контролю.

Здебільшого це дефіцити руху в різних суглобах або недостатній контроль окремих сегментів тіла. Далі ми працюємо над тим, щоб цей контроль покращити.

У більшості людей є проблема поганого контакту з тілом — і це не щось езотеричне. Це буквально про те, що люди погано відчувають окремі частини свого тіла, не вміють якісно керувати своїм рухом.

Тому ми покращуємо контроль руху та координацію. Обов’язково працюємо з мобільністю — повертаємо нормальну амплітуду руху в суглобах. Найчастіше проблеми виникають у кульшових суглобах, у грудному відділі хребта, у плечових суглобах, а також у зоні лопаток — там зазвичай бракує руху.

І вже коли є контроль і достатня амплітуда, ми нашаровуємо більше навантаження, додаємо силову роботу. Це дуже важливо і для підтримання щільності кісток, і для збереження м’язової маси, і для профілактики болю. Коли в певній ділянці тіла не вистачає сили або контролю, нервова система створює додатковий захисний тонус — і це теж може провокувати дискомфорт.

Загалом наша мета — зробити тіло стійким до навантаження.

Важливість правильної постави

Ви часто пояснюєте, що плаский живіт, відсутність набряків і підтягнуте тіло — це не лише про тренування чи харчування, а передусім про правильну поставу. Чому саме вона відіграє настільки важливу роль у зовнішньому вигляді та самопочутті?

У кожної методики є свої відмінності. Якщо беремо класичний фітнес, то там, безперечно, є дуже класні елементи, які також використовую у своїх тренуваннях. Але класичний фітнес дуже сфокусований на одній площині руху. Усі класичні вправи (присідання, тяги, жими тощо) здебільшого виконуються з домінуванням однієї площини руху. Хоча насправді наш рух завжди відбувається у трьох площинах.

Цього недостатньо, тому що наше тіло не створене для руху лише в одній площині. Воно створене для того, щоб обертатися, нахилятися і рухатися у всіх трьох площинах. Класичному фітнесу часто бракує різноплощинного руху й різних типів навантаження: десь додати швидкість, десь, навпаки, сповільнити темп, десь додати вибухову роботу. У цьому сенсі він обмежений.

Йога, попри те що в ній також є багато сильних сторін, на мою думку, — це передусім методика роботи зі свідомістю. Фізична частина — лише одна зі складових і навіть не завжди найважливіша. Якщо говорити про класичне розуміння йоги, яке формувалося тисячами років, то це, з одного боку, плюс, а з іншого — мінус. Бо за цей час знання про опорно-руховий апарат людини дуже змінилися й поглибилися, а класичній йозі об’єктивно цього бракує.

Звісно, є тренери, які інтегрують сучасну анатомію й біомеханіку в класичні підходи, і з ними можна отримати чудові результати. Але більшості людей потрібна не лише розтяжка, а й силова робота. У йозі вона є, як і в пілатесі, але обмежена тим, що ми працюємо переважно з вагою власного тіла, максимум — з невеликими гантелями.

На початковому етапі цього достатньо. Але один із головних принципів роботи з тілом — це прогресія навантаження. У йозі є обмеження: ми працюємо на килимку, майже не переміщуємося в просторі, маємо небагато інструментів і обладнання для ускладнення навантаження.

Пілатес — прекрасний метод. Я вважаю, що особливо для новачків це те, що потрібно, щоб покращити моторний контроль, краще відчувати своє тіло, навчитися якісно рухатися і стабілізувати сегменти тіла. Я використовую багато елементів пілатесу у своїй роботі. Але й тут є ліміт щодо навантаження й інструментів — зазвичай це невеликі гантелі або реформер. Утім, існує набагато більше інвентарю, який можна використовувати, щоб урізноманітнити роботу.

Щодо реабілітаційних практик — їх дуже багато, і вони різні. Але часто мінус у тому, що людина приходить до фізичного терапевта, отримує набір вправ і йде додому виконувати їх самостійно. Робить два дні, а потім припиняє. А основний принцип роботи з тілом — use it or lose it («користуйся — або втратиш»). Ми маємо тренуватися регулярно. Це як гігієна зубів: ми ж не очікуємо, що почистимо зуби один раз і більше цього робити не потрібно. Справжня реабілітація — це постійні, регулярні та якісні фізичні навантаження.

Плаский живіт, відсутність набряків, підтягнуте тіло — це передусім про правильну поставу і про те, чому вона відіграє настільки важливу роль у зовнішньому вигляді та самопочутті.

Тут потрібно розуміти, що таке постава. Постава — це не просто статична поза. Це загалом несвідоме положення нашого тіла, коли ми не думаємо про те, як виглядаємо. І це продукт роботи нервової системи, адже саме вона регулює тонус наших м’язів.

І тут важливо: постава — це вже результат. Результат стану опорно-рухового апарату і нервової системи. Якщо є, наприклад, дефіцит руху — обмежена рухливість у лівому кульшовому суглобі, а в правому все добре, то права сторона, якщо грубо кажучи, це компенсуватиме. І це відображатиметься на поставі. Це може бути перекіс тазу або інша асиметрія.

Здорова постава можлива лише за умови, що опорно-руховий апарат у хорошому стані. Але треба пам’ятати: ми від природи асиметричні, у нас навіть внутрішні органи розташовані асиметрично. Тому прагнути до повної симетрії можна, але досягти її неможливо.

Мета моєї роботи — не створити абсолютно симетричну людину й прибрати всі перекоси, а забезпечити нормальне положення й центрацію основних сегментів тіла: тазу, грудної клітки, голови. Коли вони розміщені на одній умовній лінії відносно одне одного, тіло зазнає меншого навантаження, ніж коли один сегмент зміщений.

Якщо говорити в контексті відсутності болю чи дискомфорту, то найважливіший фактор — це якість руху. А вона складається з контролю, мобільності, здатності витримувати навантаження і сили. Буває, що постава на перший погляд неідеальна, але в людини нічого не болить, вона добре рухається — і це прекрасно. Але часто проблеми в стані опорно-рухового апарату все ж відображаються в поставі.

Коли кажу, що, наприклад, плаский живіт — це не лише про тренування чи харчування, я маю на увазі ось що. Люди зазвичай думають: «У мене випирає живіт — піду покачаю прес». Але це так не працює. Звісно, м’язи живота потрібно зміцнювати, як і всі інші м’язи, проте тіло — складна система, і на те, що живіт випирає, впливає набагато більше факторів, ніж просто тонус м’язів преса.

Це може бути і питання постави. Якщо є сутулість, обмежена мобільність грудного відділу, він буквально «сплющений», то за законами фізики, коли грудна порожнина більш стиснута, живіт випиратиме. Коли кажу, що постава має більше значення, то говорю про розуміння тіла як системи. Не про те, щоб просто стати рівно і випрямити спину, а про те, щоб розуміти, як у тілі все взаємопов’язано і як ефективно вирішувати ті питання, які виникають.

Вплив роботи з тілом на стан

Як робота з тілом через усвідомлений рух впливає не тільки на фізичні параметри, а й на сприйняття себе, самооцінку та внутрішній стан?

Дуже сильно впливає. Мені часто пишуть, і я цьому дуже-дуже радію, що завдяки тренуванням люди починають краще відчувати своє тіло, краще його розуміти. Я вже казала, що в багатьох порушений контакт із тілом, тому що життя бентежне, і здебільшого люди постійно перебувають у голові, у гаджетах, у справах. Ми рідко звертаємо увагу на сигнали, які дає нам тіло.

Кожна емоція відображається в тілі: десь щось стискається, десь відчувається холод чи тепло. Наприклад, коли люди годинами не відчувають, що голодні, що хочуть у туалет, що їм незручно сидіти чи що в них замерзли ноги.

Як це впливає? Коли ми відірвані від відчуттів власного тіла, ми сприймаємо його як щось окреме від себе і схильні ставитися до нього більш критично. Але тіло — це наш дім. Це те, що допомагає нам жити це життя. І коли контакт із тілом налагоджується, ми стаємо уважнішими до нього, більш вдячними за те, що можемо ходити по цій планеті, відчувати ті фізичні відчуття, які нам доступні.

Зазвичай, коли люди починають тренуватися більш усвідомлено (я це також пройшла на собі), змінюється й ставлення до себе. Колись я «відпрацьовувала булочки» на тренуваннях і ставилася до свого тіла дуже критично. Але з часом усе змінюється. І це, безумовно, не лише про тренування — це і про внутрішню роботу, і про психотерапію, у кожного свій шлях.

Проте усвідомлений рух — це один із елементів, який допомагає краще відчувати своє тіло й ставитися до нього з вдячністю та любов’ю. Я пропагую тренування як акт турботи про себе, а не насильства. Ми це робимо тому, що це відчувається класно, тому що після тренування почуваюся живою, енергійною, бадьорою. Моє тіло почувається добре, а не так, ніби тренуюся лише для того, щоб у мене були «жили, а не жир». У цьому і є ключова відмінність.

Сила маленьких кроків

Ви часто говорите про силу маленьких, але регулярних дій. Які щоденні звички дають найвідчутніший ефект для здоров’я тіла та постави?

По-перше, у мене є щоденна звичка, якій уже дуже багато років. Мабуть, років шість-сім точно: я рухаюся щодня. Це може бути коротка розминка, буквально дві хвилини, навіть якщо кудись поспішаю, десь у дорозі — все одно трохи порозминаюся. Або це може бути повноцінне тренування. Для мене це супербаза, тому що без цього тіло одразу стає більш затиснутим, скутим. А навіть ці кілька хвилин руху реально змінюють самопочуття: стає більше енергії, просто стає краще.

Я часто кажу людям, які ще не мають звички тренуватися і сприймають це як якусь кару Господню, що починати одразу з півторагодинних тренувань — дуже важко. І, найімовірніше, людина це швидко кине. Але якщо почати з 5-10 хвилин приємного, м’якого, ненапруженого руху, то з часом захочеться більше. По-перше, виробиться звичка. По-друге, людина помітить перші результати (вона почувається краще) і з’явиться бажання тренуватися більше без примусу.

Із щоденних звичок — я щодня гуляю. У мене є звичка щоранку, наскільки дозволяє час, хоча б на кілька хвилин виходити на вулицю. Я виходжу на дах будинку, де живу, або просто на вулицю і «дивлюся на сонце» — не прямо на сонце, а просто перебуваю під відкритим небом. Бо це дає тілу і мозку сигнал: настав ранок, пора прокидатися, виробляти відповідні гормони.

Ми еволюціонували сотні тисяч років тому, і навіть попри те, що умови життя сучасної людини сильно відрізняються від умов наших предків (мисливців і збирачів), тіло функціонує за тими самими законами. І це важливо розуміти та поважати.

Тому щоранку обов’язково виходжу на вулицю. Також гуляю щодня і загалом стараюся за будь-якої можливості вийти надвір, тому що для людини природно проводити більше часу під відкритим небом, ніж ми зараз собі дозволяємо.

Ще одна регулярна звичка — я завжди їм тричі на день. Якщо голодна, можу поїсти і більше разів, але не пропускаю прийоми їжі. Не починаю роботу, поки не поїла і не вийшла хоча б на хвилину на вулицю. Стараюся трохи розім’ятися перед роботою або трохи пізніше.

Увечері в мене на телефоні вимкнені всі сповіщення, не заходжу в месенджери. Стараюся за годину до сну нікому не відповідати, почитати книжку. За кілька годин до сну вмикається нічний режим на всіх екранах, вимикаю верхнє світло, намагаюся імітувати природні темніші умови, характерні для вечора. Це про циркадні ритми.

Загалом — ось це основне. Даю собі достатньо часу на сон, принаймні стараюся. І так, це база. Реально сон, рух, свіже повітря, нормальна їжа — це такий фундамент, без якого ніяк.

Ранкова рутина

Який вигляд має ваша ранкова рутина сьогодні і як вона впливає на ваш фізичний та ментальний стан протягом дня?

Я прокидаюся і не беру одразу в руки телефон. Точніше, беру, щоб подивитися, котра година, але не відповідаю на повідомлення, не заходжу в чати чи месенджери. Далі приймаю душ, обов’язково виходжу на свіже повітря, снідаю.

Руханку не завжди роблю прямо зранку. Зазвичай трохи пізніше, у першій половині дня. І не п’ю каву в першу годину після пробудження, щоб не було спаду енергії після обіду.

І, в принципі, все — йду працювати. Це моя оптимальна, ненапружена рутина, яка допомагає мені класно почуватися протягом дня.

Розлади харчової поведінки

Ви відкрито говорите про досвід розладів харчової поведінки та тривоги, пов’язані з їжею. Як змінювалися ваші стосунки з харчуванням і що допомогло знайти баланс?

У мене ніколи не було діагностованого розладу харчової поведінки, бо ні до кого не зверталася, але проблеми були.

Почалося все з того, що я взагалі ніколи не «парилася» про свою вагу. Їла що хотіла. Але в якийсь момент у мене закінчилися стосунки, я пішла в «загул»: почала часто ходити з друзями в заклади, харчуватися там, пити вино майже щодня. І на тлі цього всього набрала вагу.

У мене навіть ваг удома не було, бо взагалі про це не думала. Але коли всі почали говорити, що набрала вагу, занервувала. Зараз розумію, що мені потрібно було просто перестати пити алкоголь щодня і трохи менше їсти в закладах — і все було б нормально. Але тоді цього не розуміла.

Я почала обмежувати себе в їжі: намагалася менше їсти, виключала вуглеводи, їла салатики й рибу. Пробувала інтервальне голодування, яке мені взагалі не підходить, та й більшості жінок також. Дуже багато тренувалася — і в результаті у мене почалися проблеми з циклом.

Пізніше звернулася до нутриціолога, щоб більше дізнатися про харчування. Це було класно. Але сталася ще одна історія: у залі, куди тоді ходила, був тренер, який проводив програми з харчування. Вони були нормальні, без крайнощів, не по тисячі калорій на день. Але, якщо чесно, це тільки поглибило мої проблеми, бо я почала дотримуватися циз програм і рахувати калорії.

Я схудла на 10 кілограмів. Я, звісно, була дуже задоволена результатом, але в мене з’явилася сильна тривожність щодо їжі: рахувала буквально кожен шматочок огірка; перестала їсти в закладах, бо переживала, що не знатиму, скільки там калорій і скільки з’їла; всюди носила з собою ваги. Це було реально ту мач. Постійно думала про їжу: що їстиму, скільки, коли. Окрім нав’язливих думок була ще одна проблема — це абсолютно ніяк не допомогло відновити цикл.

Потім знову звернулася до нутриціолога, уже щоб глибше розібратися в харчуванні, навчитися складати здорову тарілку. Це було правильне рішення. Почався мій шлях до налагодження циклу. Мені порадили набрати вагу. Я почала їсти трохи більше, але цикл тоді не відновився. І я все одно продовжувала рахувати кожну калорію.

А потім почалася війна — і стало взагалі не до того. Я відпустила всі питання харчування, їла багато солодкого, і мені було просто не до контролю. Цікаво, що я не набрала значної ваги. І тоді в мене з’явилася думка, що, можливо, не обов’язково рахувати кожну калорію, щоб мати гарний вигляд. І що така тривожність щодо їжі — це ненормально.

Із того часу, чотири роки тому, почався мій шлях до гармонії в харчуванні й налагодження циклу. І те, і те мені вдалося, хоча це був процес. Навіть коли перестала рахувати калорії, у мене ще довго виникали думки: а раптом їм забагато, раптом наберу вагу. Я знала, скільки потрібно жирів, білків, вуглеводів, але все одно про це переживала.

Вважаю, що знання про те, як виглядає здорова тарілка, важливі. Але зараз я більше вірю в те, що наше тіло від природи знає, скільки йому потрібно їжі. Так, сьогодні є багато продуктів, не зовсім природних для людини. Але якщо бути в контакті з тілом, то не хочеться їсти одні шоколадки цілий день.

Зараз я їм те, що хочу. Нічого не рахую. Не думаю, чи з’їла достатньо каші чи м’яса. Я просто їм — і все добре. Я перестала тривожитися через їжу.

Тому для мене це був шлях практичних знань про здорову тарілку, нутриціологію і психологічної роботи над собою: прийняття свого тіла, відпускання страху поправитися, зменшення тривожності.

Принципи харчування

Якими принципами ви керуєтеся у своєму раціоні сьогодні? Від яких підходів чи звичок свідомо відмовилися?

Зараз харчуюся повністю інтуїтивно. У мене є базові знання про те, що потрібно їсти. Я настільки звикла до того, що тричі на день у мене є білок, вуглеводи, овочі та фрукти, що це вже стало автоматичною базою. Я цього дотримуюся, але в першу чергу стараюся відчувати: що зараз хочу, чого хоче моє тіло, наскільки голодна чи не голодна.

Тому що за роки підрахунку калорій у мене це відчуття повністю втратилося. Я просто знала, що маю з’їсти 1600-1800 калорій на день, і не задумувалася: зараз справді хочу їсти чи ні, що саме хочу і скільки. Але наші потреби в поживних речовинах відрізняються з дня в день. Тому зараз стараюся прислухатися саме до цього.

Хочеться менше — їм менше. Хочеться більше — їм більше. Я взагалі не відмовляю собі в солодкому, щодня можу з’їсти якісь цукерки і вважаю, що це нормально. Бо якщо собі щось жорстко забороняти, зриви практично гарантовані.

Я майже не п’ю алкоголь, дуже рідко. В основному харчуюся тричі на день. Якщо голодна, можу зробити перекус у будь-який момент. Стараюся вибирати цільні продукти — і, в принципі, все.

Я розумію, що мій шлях — це не універсальна рекомендація для всіх, у кожного він свій. У моєму випадку проблема була не в тому, щоб дотримуватися системи. Я дуже відповідальна й дисциплінована, і з цим ніколи не було труднощів. Моє завдання було налагодити зв’язок із тілом, повернути відчуття голоду і насичення, яке втратила через постійний підрахунок калорій і сліпе дотримання цифр.

Режим під час подорожей

Ви багато подорожуєте — від Австралії до Аляски та Балі. Як вдається зберігати звичний ритм, режим руху та турботи про тіло під час переїздів?

У мене вже є своя рутина, настільки звична, що мені не потрібно себе змушувати. Навпаки — це для мене опора. Навіть чотири роки тому, у день початку повномасштабної війни, я прокинулася, зібралася, зрозуміла, що відбувається, подзвонила всім, зібрала документи. І коли зрозуміла, що поки ракети на будинок не летять, можна піти в душ — пішла в душ. Потім приготувала сніданок. Далі вирішила зробити зарядку. І поки її робила, над моїм домом пролетів винищувач. І тоді зрозуміла, що, мабуть, зарядку можна закінчити.

Але саме ці дії — душ, сніданок, рух — тоді мене дуже заспокоїли. Такі ритмічні, рутинні речі стабілізують психіку. І особливо за ці чотири роки, коли було багато переїздів і подорожей, саме рутина допомагає мені заземлитися. Де б не була, знаю, що прокинуся, піду в душ, приготую сніданок, вийду на прогулянку, порухаюся. Це те, що реально допомагає не «поїхати кукухою».

У подорожах я, звісно, підлаштовуюся, бо зазвичай їжджу не одна. Але якщо є можливість, беру з собою мінімальний інвентар: наприклад, пілатес-стрічку, еспандер, масажний м’ячик, щоб можна було розім’ятися. Хоча розім’ятися можна йб ез нічого. Я й у готелях тренувалася просто на рушниках. Тобто стараюся створити собі умови, де можу про себе подбати.

Так само шукаю заклади, де є їжа, яка мені підходить і до якої звикла. Якщо їду кудись машиною, беру свою подушку, щоб нормально виспатися, беру плед. Якихось універсальних рекомендацій тут немає.

Наприклад, коли ми подорожували Аляскою на RV (у будинку на колесах) там узагалі не було місця для тренувань, і я займалася на вулиці. Просто виходила й робила зарядку надворі.

Усе впирається в бажання і звичку. Спочатку, коли звички немає, треба трохи себе скеровувати. Але коли вона вже сформована, навпаки — цього хочеться.

І дуже допомагає, коли в тебе вже є своя «бібліотека» вправ. Бо якщо людина ніколи не робила зарядку, вона просто не знає, що робити. Тому можна заздалегідь знайти на YouTube якийсь комплекс, щоб зранку не долати ще один бар’єр — пошук. А з часом, коли є досвід, ти вже завжди знаєш, що можна зробити.

Тобто я просто стараюся всюди дотримуватися своєї рутини — такої, як вона є вдома, або максимально наближеної до неї, наскільки це можливо.

Де і як ви найкраще відновлюєтеся? Що для вас означає справжній відпочинок, коли можна перезавантажити тіло і розум?

Справжній відпочинок для мене — це завжди природа. Я дуже люблю проводити час на свіжому повітрі: просто гуляти або ходити в якісь хайки, кудись виїжджати. Це для мене справжнє відновлення: коли можна не брати в руки телефон, дивитися на хмари, на дерева, на траву, на воду. Це дуже мене наповнює і заспокоює.

Загалом мій відпочинок — він дуже тілесний. Я люблю ходити в сауну — це теж сильно мене відновлює. Сауна, cold plunge (крижана ванна), масаж — це кайф. Ось це мої основні способи відпочинку і перезавантаження.